Згідно з однією давньою легендою, багато століть тому в чудових гаях Лівану народилися три кедри. Вони, як відомо, ростуть дуже повільно, тому у них були сотні років на роздуми про життя і смерть, людину і природу.
Вони стали свідками величезної кількості подій на землі — як приходили і йшли царі, народжувалися і падали цілі імперії, як величезну кількість разів люди проливали кров на полі бою. Вони бачили любов і ненависть, багатство і бідність. Вони спостерігали за караванами торговців і самотніми мандрівниками. Вони пам’ятали, скільки разів змінювалася мова у людей і як вони вигадували алфавіт.
Дуже рідко дерева говорили між собою, вважаючи за краще спостерігати і розмірковувати, але одного разу вони затіяли розмову про своє майбутнє.
— Багато я побачив на своєму віку, — сказав перший кедр. — Тільки влада має силу, тому мені хотілося б перетворитися на престол, на якому буде сидіти наймогутніший повелитель на землі.
— А мені здається, — зітхнув другий кедр, — що головне в світі — добро, тому хотів би стати інструментом, який зможе перетворювати зло в добро.
— А я впевнений, що головне — це віра і душа, — прошелестів третій кедр. — Тому хотів би, щоб люди, дивлячись на мене, наповнювалися надією і вірою.
Десятиліття йшло за десятиліттям, і ось одного разу в гаю з’явилися дроворуби. Вони зрубали всі три кедри, відвезли їх в майстерню і розпиляли.
Кожен кедр мріяв про своє, але реальність рідко збігається з очікуваннями.
Перший кедр став звичайним хлівом для худоби, а з його залишків підмайстер спорудив простенькі ясла. Другий кедр став грубим сільським столом, а колоди третього кедра за непотрібністю закинули на склад.
Всі три кедри розчаровано зітхнули: «Як шкода, що не знайшли люди гідного застосування нашій чудовій деревині…»
Йшли роки, і ось одного разу вночі якась подружня пара без даху над головою прийшла на нічліг в той самий хлів, побудований з першого кедра. Жінка була при надії і в ту ніч народила хлопчика, якого вони поклали в ясла на сіно. В ту ж мить перший кедр усвідомив, що його мрія здійснилася: він став опорою найбільшого царя на землі.
Через кілька років за стіл з деревини другого кедра сіли учитель і його 12 учнів. Перед трапезою вчитель вимовив кілька слів і другий кедр зрозумів, що став опорою не тільки чаші з вином і страви з хлібом, а й союзу Людини і Бога.
На наступний же день з колод третього кедра спорудили хрест і прибили до нього цвяхами напівживу людину. Кедр жахнувся своєї долі і став оплакувати свою долю і долю людини, прибитої до нього, але не минуло й трьох днів, як людина на ньому стала Світочем Миру, а сам хрест перетворився зі знаряддя тортур в символ віри.
Так здійснилася доля трьох ліванських кедрів: як це часто буває з мріями, вони здійснилися, але зовсім не так, як ми могли б собі це уявити.