Здавалося б, хіба може вміститися в одній людині стільки талантів? Виявляється, може. Звичайно, не кожному Всевишній відміряв стільки всього, не кожен може донести цю нелегку ношу. Та цього не скажеш про нашого шанованого всіма, хто його знав, ювіляра, – Юрія Автономовича Горошка, якому в цьому році, якраз на Юрія, виповнилося б 120 років.
Як же невпинно швидко лине час… Вже і залишилося небагато тих, хто знав його особисто: рідних, знайомих, учнів. Час не милує нікого, але добра пам’ять про хороших, щирих людей живе і вона йому не підвладна. З цього і випливає те, що ми називаємо людськими цінностями, те, чого ми досягаємо в своєму житті.
Не можна донині збагнути, звідки він черпав наснагу і силу духу, щоб встигати віддавати всюди по краплі своє життя на всіх поприщах, куди його кидала доля. Крім грамоти, навчав усіх добру і справедливості, любові до рідної землі, до народних багатств, оспіваних поколіннями земляків у піснях, думах, легендах. Це було не завжди легко, часом до нестями важко, але його творча натура невпинно долала ці перешкоди і нестримно рухалась вперед.
Він зумів пережити і важкі роки царизму та польської влади, вижити в казематах Берези Картузької, пройти довгі роки війни, стерпіти втрату улюбленої донечки, щоб працювати і навчати своїх земляків.
І, коли невдячна радянська влада відправила його на пенсію, не давши допрацювати до 25-ти років вчи-тельського стажу, він не опустив рук, а продовжував працювати. Вже не за зарплату, а для людей, збираючи народні пісні. Хто з цим не зустрічався, подумає – ну що ж тут складного? Прийшов до якої-небудь старенької бабусі, вона тут-же все кинула і сіла співати тобі пісні. Насправді не так-то воно було просто. Це була доволі клопітка і наполеглива праця. Записування, переписування начисто, відсилання в Київ. І все це на добровільній основі. Але завдяки таким людям стільки народної творчості було опуб-ліковано. Таких «диваків» на область можна було порахувати на пальцях однієї руки!
Його вже 40 років з нами немає, але згадка про його світле життя живе і житиме довго в нашій пам’яті і пам’яті тих, хто його знав. Дорогий наш Юрію Автономовичу, ми Вас завжди згадуємо щирим і добрим словом. Ми вдячні Вам за Ваші добрі справи, ми не забудемо всього, що Ви для нас залишили. Ми вдячні Господу, який посилає нам таких людей, яким були Ви. Рівняємось на Вас. Ваш світлий образ завжди буде жити в серцях земляків. Пишаємось Вами. Любимо. Ніколи не забудемо.
Учителю! Тебе ми не забудем.
Твій вічний образ спогадів, подій.
На Тебе бути схожими бажаєм,
Ти – світлий образ втілень наших мрій!
Ілля МИХАЙЛІВ.
