Що ж ви, хлопці, схилили
голови,
Сопите кожен в ніздрі свої,
Мов не бачите: хмари над
мовою
Знов зібралися злі, навісні.
З них проллється не дощ —
державною
Найменують загарбницьку
теж;
Уже навіть собаки гавкають,
Що цинічне нахабство — без
меж.
Оніміли чомусь письменники,
А від них починавсь колись
Рух;
Розімліли інет-студентики,
У смартфонах заплутавсь їх
дух.
Невже треба ізнов тлумачити:
За землею — і мові гаплик?
Вона зможе лише заплакати —
Пануватиме ж «русский
язик».
Наша рідна буде «нарєчієм»,
Якщо змінять про мову закон…
Ще не пізно. Ми — не
приречені.
Зворушім непокірності кров.
Не кляли щоб нам мудрі
правнуки
За утрачений нації знак,
Маєм мову свою плекати ми,
Бо без мови народ — юрба.
Богдан МЕЛЬНИЧУК
31.05.2020