Хоча насправді це не єдина причина, чому після закінчення закладу вищої освіти колишні студенти не йдуть працювати за спеціальністю. Мала зарплата, перенасичений сегмент на ринку праці, непривабливість обраної професії, велика конкуренція, складнощі в будуванні кар’єри та постійний стрес… і це не єдині причини, чому дехто навіть не намагається шукати роботу за фахом.
Житель села Білозірка Дмитро закінчує магістратуру в чернівецькому університеті за спеціальністю фізика та астрономія. Каже, що не хоче працювати за спеціальністю. Його із самого початку не сильно приваблювала ця професія. Поступив на державне, отримав диплом бакалавра, скоро закінчить магістратуру, а що робити далі так і не знає.
Університети дають багато, але це лише база, яку потім потрібно самим розвивати, аби мати змогу працювати за обраною спеціальністю та не погано на ній заробляти.
Яна проживає в Ланівцях. Вчиться у львівському університеті за спеціальністю журналістика. Говорить, що не хоче працювати за фахом, тому що зрозуміла вже під час навчання — журналістика це не її. Знайшла себе в іншій справі, від якої отримує задоволення.
Проблема сучасних шкіл та університетів у тому, що вони не готують своїх учнів та студентів до реального життя та проблем, із якими кожен стикається, закінчивши той чи інший заклад освіти. Мало хто знає, як правильно шукати роботу, писати резюме, створювати портфоліо та, як бути, коли чує перше «Ми вам зателефонуємо». До цього потрібно бути готовому завчасно, адже знайти хорошу роботу з першого разу дуже рідко виходить.
На ринку праці в Україні присутній дисбаланс. Вища освіта не націлена на потреби роботодавців. З цього починаються проблеми. Теорія не підкріплена практичними навичками.
Юлія виросла в Білозірці, закінчила економічний факультет в острозькій академії та знайшла роботу за спеціальністю в Києві. Розповідає: «В університеті мені дали хорошу базу, з якою вдалося знайти роботу за фахом. Проте, на роботі я вчила все нове, те, чого нам не розповідали. Велика проблема в тому, що студентам не дають достатньо практики, вчити теорію одне, а вміти застосовувати її на практиці зовсім інше».
Немале значення під час навчання відіграє бачення навчального процесу педагога. Викладачі мають розуміти, що теорія без практики не має сенсу, адже роботодавцям байдуже, що ти знаєш, першочергово їх буде цікавити, що ти вмієш. Саме тому важливо йти в ногу з часом. Вивчати можливості комп’ютера, запрошувати на лекції практиків, які розкажуть про свій професійний досвід. Викладач, котрий має застарілі методи викладання та вважає комп’ютер «суцільним злом», навряд чи стане мотивацією для освоєння професії.
«Я вчила готельно-ресторанну справу. Після закінчення чимало шукала робіт, пов’язаних зі своєю спеціальністю, але то низька оплата, то незручний графік або віддаленість від місця проживання. Зараз працюю продавцем-консультантом у фірмовому магазині», — ділиться своїм досвідом жителька села Москалівка Надія.
Також багато хто сьогодні вважає, що навчатися чотири роки у ЗВО немає сенсу, оскільки з’явилися різні курси, які за декілька місяців готують спеціалістів. Проте, і ця «медаль» має дві сторони. Університети роблять все, аби виховати різносторонніх особистостей, котрі будуть розумітися не лише у своїй спеціальності, а й у класичній музиці, мистецтві, знати історію тощо. Предмети, які студенти часто вважають «непотрібними», є важливою частиною саморозвитку. Водночас нетривалі вузькопрофільні курси такої можливості не мають. У відгуках про ті чи інші курси, майже кожен другий говорить, що вся подана інформація міститься у вільному доступі на просторах інтернету. Тому і з їх вибором варто бути дуже уважному, щоб не витратити даремно час і гроші.
Головне в сучасному світі — не боятися зізнатися самому собі, що обрана ще зі школи професія не до вподоби. Чим швидше це зробити, тим швидше почнуться пошуки «справи до душі».
Було б добре, якби у школах цьому приділяли більше уваги. Особливо в старших класах. Варто заохочувати дітей до різних гуртків, спілкуватися з учнями та допомагати їм розвивати власні здібності й таланти. Додаткові заняття, індивідуальні розмови з психологом та соціальним педагогом можуть допомогти у пошуках власного «Я». Чим раніше дитина зрозуміє, чим хоче займатися, тим більше в неї шансів самореалізуватися та насолоджуватися процесом навчання, а згодом і роботи. Адже це справжнє щастя, коли хобі приносить і гроші.
Можливо, колись ситуація в сфері освіти та на українському ринку праці зміниться на користь майбутніх висококласних фахівців, які працюватимуть на розвиток економіки своєї країни. А все, що залишається зараз, — це побажати абітурієнтам серйозного ставлення до вибору професії.
Христина БОЙЧУК, студентка 4 курсу Національного університету «Острозька академія».