Вичитав у прекрасній праці про народну медицину українців «Зело таємниче» письменника Івана Просяника: «Тато кажуть, що душу людині від Бога принесла саме ластівка. Тому ця пташка й горнеться до неї все життя. «В лихих людей ластівка не моститься!».
На батьківському обійсті у селі Молоткові на Лановеччині ластівки водилися, відколи я пам’ятаю. Ліпили свої гнізда і на дерев’яній балці у старому хліві, й на бетонній у новому. Старий хлів тато розібрав спеціально пізно восени, коли ластівки уже відлетіли, — щоби не потривожити цих милих птахів.
Коли вони навесні повернулися, колишнього хліва уже не було. Як і старої хати. Ми перебралися на нову садибу — метрів за сто вище від раніше обжитого місця. Біля нової хати постав і новий хлів, зовсім не схожий на той, з котрого подалися у вирій ластівки. Як вони зорієнтувалися, де їм гніздитися після повернення, залишається загадкою. Найімовірніше з пояснень — упізнали господарів.
Незабаром з виліпленого тяжкою працею пари пташок гнізда під стелею нового хліва уже поблимували оченята літунів. А по сплині деякого часу — вигулькували супроводжувані вимогливим писком роззявлені в очікуванні корму ротики їхніх малят…
І таке повторювалося щороку, поки жили батьки…
Воістину: «В лихих людей ластівка не моститься!»
Автор: Богдан МЕЛЬНИЧУК.
