Може, сьогодні ми стишимо крики,
До мінімум півночі, максимум двох,
Відчуємо присмаки злості й нерівності,
До четверті вічності, максимум трьох.
Можливо, припинимо гаяти час вже
Й розірвемо пута раба й пастуха:
І так вже занадто з тобою загаялись
Ділити минуле на ненависне два.
Давай же сьогодні з тобою станцюємо,
До крові розбивши наші ступні,
Давно вже ж не любимо, а лютуємо
За даремно прожиті, втрачені дні.
Можливо, давай, нарешті, ми зрадимо
Себе, одне одного, гордощів нить --
Однак, все ж не вийде, оскільки цінуємо,
Примарного щастя щезнувшу мить.
Сніжана СЕМЕНИШИНА,
студентка 3 курсу Галицького коледжу ім.В.Чорновола.
