У Малих Кусківцях, що віночком вплітаються до райцентру Ланівці, храмовий празник восени, але цьогоріч, в день пошанування Марії Магдалини, село було не менш урочистим. Зранку сільчани поспішали до храму Параскеви Сербської (парох о.Богдан Рудий), в якому до барв вишитих рушників святешності додавало розмаїття живих квітів.
Бажаними гостями були Високопреосвященніший владика Нестор, Лановецький благочинний о.Ігор Шаринський та духівники із сусідніх парафій. Після Божественної літургії процесія попрямувала на освячення фігури, яка всього за два місяці постала на краю села завдяки ініціативному жителю, справжньому християнинові Володимиру Ясінському.
Саму фігуру Покрови Пресвятої Богородиці виготовив скульптор із Борщівського району, куполок, що на сонці переливається трьома кольорами, замовляли на Рівненщині, а все решта — справа рук Володимира і його трьох синів — Віталія, Вадима і Назара.
Родина Ясінських у цю благородну справу вклала не лише фізичну працю, а й чималі власні фінансові заощадження. Зате тепер кожен, у кого виникне така потреба, тут у спокійній атмосфері зможе наодинці побути із Богоматір’ю — розповісти про свої біди, поділитися проблемами і попросити Її заступництва. І якщо з вірою, то Матінка Небесна почує й обов’язково допоможе.
Щодо самого пана Володимира, то він — паросток, що проріс із глибоко віруючого коріння. У маминого тата, що довгі роки був старостою при храмі, завжди на першому місці був Бог і свята церква, а вже потім — вся домашня господарка. Бабуся Марія (по батьковій лінії) з хутора села Гніздичне Збаразького району, наліпивши перед цим велику стільницю вареників, долала за будь-якої погоди біля шести кілометрів, але на богослужіння завжди приходила, коли ще церква була зачиненою. І мама Віра відзначалася боголюбивістю та богомільністю: коли старший внук Віталік йшов до першого класу — був понеділок і бабуся сказала, що тепер то буде його день, а вона кожного понеділка поститиме і молитиметься за його здоров’я й успішне навчання. Для Вадика таким днем став четвер, а ось до Назаркового школярування бабуся Віра, на жаль, не дожила…
Володимир мав в кого вчитися і тепер у його родині також на першому плані молитва і добрі справи, діти змалку привчені жити за заповідями Божими.
Коли тридцять два роки тому він зі Збаражчини переїхав на Лановеччину (сюди скерували дружину Валентину ветеринаром на підприємство по виробництву яловичини), одразу тут став своїм — комунікабельний, доброзичливий, милосердний, завжди готовий прийти на допомогу, не чекаючи за це подяк і винагород.
До речі, ця фігура Матері Господньої — вже друге так зване хресне дітище пана Володимира. Першим є Саветина капличка, відновленню якої передував неординарний випадок.
Свого часу лікарі ніяк не могли встановити правильного діагнозу хворій Валентині — і тут Володимиру наснився сон, що він має в полі облагородити капличку і тоді дружина одужає.
Шукати довго не довелося — Саветину капличку край шляху, що веде на Почаїв, знав ще з тих часів, як шоферував колись та об’їздив ті поля вздовж і впоперек. Взявся з синами до роботи, і з такої маленької занедбаної споруди постала святиня, справжній міні-храм та ще й з фруктовими деревцями, трояндами і лавочками навколо. І не один подорожній, прямуючи шляхом, помолиться тут, відпочине і, напевно, подякує тому, невідомому для нього доброму самарянину за таку хорошу справу.
Чоловікові воздалося по вірі Господній — дружина одужала і тепер подячно восхваляє Всевишнього у кондаках своїм ангельським співом із церковного криласа.
А чергова підказка про те, як осягнути вершин спасіння, знову прийшла в сім’ю Ясінських кілька років тому. Коли в недалекій від Кусковець Снігурівці у Великодню неділю згоріла церква — середульший, Вадим, на той час перебував на заробітках у Польщі — йому також впродовж трьох ночей снився знаковий сон, що хлопець має обов’язково дати пожертву на відновлення храму.
Отже, в тій сім’ї, яка є гідним прикладом чеснот християнської моралі, щось є таке особливе, що у них, мабуть, часто гостює сам Господь.
У старшого, Віталія, вже підростає маленький синочок Давидко — віриться, що й він успадкує всі найкращі риси, притаманні їхньому роду.
В час, коли в передвиборному марафоні із девізом “Вибери мене!” біжать наввипередки кандидати до фінішного корита, Володимир Ясінський робить добрі справи тихо і скромно, не прагнучи гласності та слави.
Будете в’їжджати чи входити у Малі Кусківці зі сторони Ланівців чи Бережанки — неодмінно зупинитеся, щоб помилуватися цією маленькою святинею, подарованою односельчанам паном Володимиром. Зупинитеся, щоб помолитися, попросити ласки та здоров’я у Матінки Божої, яка, розпростерши свій омофор, переконливо запевняє, що “збереже і покриє людей своїх”.
Автор: Мирослава СЕРЕДЮК.
