Василь Неручок народився 23 січня 1961 року у Ланівцях, навчався у Лановецькій СШ №1. У 1980 році закінчив Бережанський с/г технікум. Після строкової військової служби працював техніком-електриком на місцевому хлібзаводі. У 1986-му вступив на заочне відділення філологічного факультету Тернопільського педінституту. З 1988-го викладав рідну мову і літературу у Лановецькому профтехучилищі. 1990-1992 рр. — член проводу районної організації НРУ. У 1991-1993 рр. — організатор турніру-фестивалю пам’яті Симона Петлюри. Автор публіцистичних збірок “Камертон щирого українця” (2014), “Обереги нації і держави” (2015), “На перехрестях геройства та громадянської мужності” (2017), “Передвиборча дилема” (2018) та інших видань. А напередодні Дня Незалежності України В.Неручок видав власну збірочку поезій “Постою на вітрах”. Пропонуємо читачам декілька віршів, що увійшли до збірки.
ЗМІСТ ЖИТТЯ
Рожевіють хмари понад гаєм,
На алею вийшли юнаки.
Стук сердець мрійливо розтинає
Павутину сутінок п'янких.
Безтурботні. Та життя провчає,
Прогримить, і думи, мов круки,
Закружляють. Знову хтось згадає
Марно розпорошені роки...
Але стежку мало віднайти.
Лише той проб'ється до мети,
Хто незламну вигартує вдачу...
Зміст життя і я, нарешті, бачу,
Прагну, відхиливши всі "якби",
Участі в оновленні доби.
ВЕРЕСЕНЬ
Знову осінь спішить.., нависає
на вітрах прохолодно-назойливих..,
в багряницю дерева вдягаючи
у досвітньо-німотну тишу.
Перелітні птахи -- гелготіння згасаюче...
А на землі -- школярі-першокласники,
мовчазною вервечкою тягнуться,
так магічно полонячи погляд.
ПОСТОЮ НА ВІТРАХ
Постою на вітрах,
Дочекаюсь любові.
Може десь вона тут
Між проталин хмільних і снігів.
Наче цвіт в далині,
Бовваніють хмарки пурпурові.
Розвеснилась душа,
Вийшли радість і сум з берегів.
Постою на вітрах,
Обійму щирим поглядом небо.
Вже помітна блакить --
Сіра в яблуко нидіє цвіль.
Все збагну, як мудрець,
Розтлумачень не треба.
Правду серцем знайду --
Помилитись не дасть давній біль.
Постою на вітрах,
Розгадаю струмків шумовиння,
Таїну новизни
І чаклунство ширяючих крил...
Незабаром теплінь --
Знов осяде на ніс ластовиння,
Заквітує земля,
Щедро вділить невичерпних сил.
Постою на вітрах,
Де кущі набухають лозові, --
Зеленіють поля
Й кожна грудка, немов дивина.
Я відверто простий
І тому не ховаю любові,
Ніжна мріє, жадана до щему,
Рідна, мила моя сторона.
СЕРПЕНЬ
Видзвонює серпень погожими днями,
Пшениця дозріло хрумтить на зубах.
На лінію фронту виходять комбайни,
Йде битва за хліб. Почалась молотьба.
Хоч спека підступно зависла над нами --
Штурвали в надійних і дужих руках.
Майстерності мало? Та ж є в нас завзяття!
А з досвідом старших -- це сила яка?!
І море хлібів нам у цім не перечить.
В приборкані хвилі злились колоски.
Лиш час невблаганний не терпить поблажок
І нас безперервно стрічає в штики.
Та став уже звичним стрімкий пульс планети.
Зненацька наш хід не спинити й на мить.
Лиш зрідка буває: щось раптом відкриєш,
І щастям незримим душа защемить.
Поглянеш, як перли розбризкує нива,
Пустуючи з вітром, і суму печать
На серце лягає. Подумати -- швидко
Лиш гриви солом'яні тут заблищать.
Та всьому свої відмежовано строки
І кожному з нас не минути кінця.
Хай щедрими ж будуть на звершення роки
Твої і мої, наче нива оця.
