Срібний дзвіночок мого першовересня давно пішов у минуле, але в душі назавжди поселилась гордість і повага до себе за те, що все моє свідоме життя віддала улюбленій професії. Пам’ятаю і знаю все, чому вчила терпеливо і з радістю дітей, а тепер вони в снах часто навідують мене і допомагають пережити ще раз складні моменти з учительської практики. Наяву знаю і ніколи не перестану захоплюватись добрими вчинками своїх учнів.
Але День вчителя не відійшов з роками. І хоч у школі навчаються діти, які народились пізніше, ніж я пішла на пенсію, вони щороку вітають нас, вчителів-пенсіонерів, зі святом, мабуть сповна і не розуміючи, яку приємність нам роблять. Яка благодать озивається в серці, коли діти з пишним букетом осінніх квітів навперебій вітають і бажають здоров’я, радості, щастя. Думаю, що всі вчителі-пенсіонери дуже вдячні учителям і учням перш за все за те, що нас банально не забули, за вітання і побажання. Вони нам дякують за нашу працю, за тата і маму, за весь світ, за сонце ясне та голубе небо. Ми ж раді їхнім пахучим квітам, яскравим і красивим, як осінь.
Автор: Олена ПРИЙМАК.
с.Москалівка.
Щороку в цей день не встигають зачинятися двері від гостей у вчительки-пенсіонерки, відмінника народної освіти Галини Володимирівни Драбчук (однолітки з І.С.Марчуком). До цього часу люблять і поважають її колишні учні, а тепер учителі нашої школи Г.М.Поплавська, О.М.Свинарчук, Г.В.Вербіцька, Н.П.Шупта та багато інших односельців, які пам’ятають її завжди врівноважений голос на уроках літератури. Здоров’я, радості від життя, оптимізму, щастя бажають всі гуртом і поодинці — щиро, від серця.
