Вони не плачуть!
Дивляться й мовчать.
Війна давно вже випалила сльози.
Життя минуле десь понесли грози…
І тільки очі голосно кричать!
Я знаю, друже, біль твоїх утрат…
Ти гамував риданя від розпуки…
Та ми -- живемо! Отже, твої руки
Немарно притискали автомат.
І хай уже не буде, як раніше --
Полеглих друзів нам не замінить…
Але слова подяки, хоч на мить,
Для тебе зроблять кожен день світлішим.
Живи, солдате, прошу я, живи!
За тих, хто не дожив, не досміявся,
Хто пташкою у синє небо знявся…
"Живи!" -- благають з вирію вони.
Поплач, солдате! Хай скупа сльоза
Всю гіркоту душі твоєї змиє.
Хай ангел крилами дбайливо вкриє
Й відродиться із попелу краса!
Автор: Зінаїда ЯЦЮК.
с.Передмірка.
