Писати про таких людей, як Василь Михайлович Бирда, — в задоволення. Своє життя він свідомо присвятив важкій праці в селі: без вихідних і святкових, без відпочинку та відгулів. Незважаючи на втому, отримує насолоду від плодів своєї діяльності й того, чим займається. Диву даєшся, де тільки береться стільки енергії у 64-річного оришківчанина, адже поле його діяльності не обмежується одним хобі. Василь Бирда — відмінний грибник, виноградар, садівник-аматор, мисливець та великий життєлюб. А ще його в селі знають, поважають як хорошого коваля, який свого часу на Лановеччині був знаним майстром. Про свої хобі трудолюб охоче розповідає читачам тижневика.
Чим тільки не займався у своєму житті Василь Михайлович. Випускник Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту (спеціальність — вчений агроном) з юнацьких літ любив землю-годувальницю. Працював агрономом у колгоспі ім.Матросова, головним агрономом району. Піджартовує: «Свого часу пів Росії їли мою кабачкову ікру, бо мав плантацію кабачків (15 га), а тернополяни смакували огірочками (вирощували на площі 10 га), садили багато моркви, картоплі, столового буряка, плантації полуниць… Тільки в нашій державі з ринком збуту дуже погано, та й цінова політика бажає бути кращою. То що виходить, селянинові працювати у збиток?». Василь Бирда визначив для себе інші пріоритети, змінив напрям діяльності. Городництво відійшло на другий план. Сьогодні експериментує у виноробстві, плекає сад, займається тим, що до душі.
Виноградарством цікавився ще в інституті. Мріяв виготовляти смачне і натуральне вино. Однак у ті часи зими були суворі, тож часто-густо виноград вимерзав. Останніми роками клімат змінився, зими стали тепліші, а влітку — спекотніше. Тож чимало краян почали плекати виноградники.
10 років тому Василь Бирда розпочав втілювати свою юнацьку мрію в життя. Вивчав літературу, поради досвідчених виноградарів. Розпочинав з одного найпростішого сорту. Сьогодні у винограднику оришківчанина 50 сортів (30 технічних і 20 столових), а це близько 250 корчів. Під смачні ягоди відведено значні площі. Всі арки й альтанки на обійсті сільчанина, півкілометровий пліт обплетені виноградом, а ще — він росте на шпалерах (11 рядів). Яка ж це краса, коли восени все починає достигати й різнокольорові грона виграють на сонці.
Василь Михайлович у постійному пошуку нових сортів. Переглядає безліч сайтів, читає відгуки, купує тільки перевірені, морозостійкі, що даватимуть віддачу в нашій місцевості. Однак, столові сорти дуже вибагливі. Якщо не обробиш хімічними препаратами — врожаю не буде. Тож подумує, щоб основну ставку все ж таки зробити на технічний виноград. Зауважує, що серед нього є чимало сортів, які заслуговують уваги і за смаковими якостями не поступаються столовим. Улюблені — «Цитронний могарача», «Йоханітер», «Соляріс», має чорний виноград, а зі столових надає перевагу «Преображенню», «Руслану», «Монарху», «Рафінаду», «Аркадії». Віднедавна почав цікавитися технікою розмноження черенками.
— Щороку селекціонери виводять нові сорти, однак не завжди вони виправдовують очікування, тому надаю перевагу колишнім, перевіреним часом, — зауважує господар.
Але найбільше любить експериментувати у виноробстві. І хоч вже роками (більше десятка) виготовляє вино, ще ідеальної рецептури не винайшов. Каже, що ця копітка справа вимагає чимало знань і досвіду. Для винного погреба навіть обладнав кімнату з дотриманням усіх технологій. Сьогодні тут дозріває понад 100 бутлів корисного напитку ємністю від 10 до 30 літрів. Вина робить на любий смак. Переважно — це букети, де експериментує у поєднанні різних сортів, виводить цікаві ароматні смаки, що можуть задовільнити гурманів і подивувати. Практикує виготовлення ягідного вина — зі смородини, малини, порічок, також має абрикосові й сливові напитки, однак називає це так, «баловством», бо справжнім вином вважає лише виноградне.
Сам винороб залюбки дегустує плоди своєї праці: келих ароматного напою під час перегляду футбольного матчу не зрівняється ні з чим. В планах у Василя Михайловича — невдовзі навчитися виготовляти з вина натуральний коньяк.
Енергії в агронома — хоч відбавляй: і виноградники плекати, і гриби збирати, й ростити сад. Власне садівництвом займається більше 40 років. Має понад двісті сортів різноманітних дерев і кущів: яблунь, груш, горіхів, вишень, черешень, абрикос, персиків, аличі, смородини, малини, порічок, агрусу. Під бирдівський сад відведено більше одного гектара, а скільки праці та любові вкладено: потрібно обробити дерева й куші від шкідників, підживити, обрізати. Але це все буденні справи, які завзятий садівник уже звик виконувати. Справжню втіху й насолоду отримує, коли сад плодоносить. Тоді все сімейство — дружина, діти, онуки досхочу смакують ягодами і фруктами.
Відпочинок. Хтось мріє про теплі курорти, ласкаве сонечко на березі моря, а для Василя Михайловича найкращий відпочинок — у лісі, з кошиком, на «тихому полюванні». Пригадує, як ще змалку разом із сусідкою на рідній Теребовлянщині ходили до лісу. Збирали різні гриби. Досвід у нього в цій справі — понад пів століття. Сьогодні, як тільки має вільну хвилинку, — гайда до лісу. А там — справжній рай. Найцінніші гриби — білі. «Для грибника знайти білі гриби, що для мисливця — вбити лева», — зауважує. За ними грибник часто готовий долати сотні кілометрів. Де тільки не бував — Карпати, Голгоче, Мала Іловиця, Антонівці, Кути, на Бережанщині, під Острогом, і навіть в Либохорах (Івано-Франківська обл.) — центрі грибного туризму. Найбільший «улов» — 200 білих за одну поїздку, найбільший трофей — білий гриб вагою до 1,5 кг.
Про «тихе полювання» фанат може говорити годинами: розповідати про категорії грибів, їхню користь і шкоду. Наприклад, білі гриби, окрім того, що ароматні та наваристі, цінують за велику кількість вітамінів і мінералів, необхідних для профілактики, лікування хвороб щитовидної залози, серцево-судинної, травної систем, а також для профілактики раку кишечника та ін. За це їх відносять до І категорії. Також у пошанівці в грибника «лисички». Окрім ряду вітамінів, що корисні для зору, сушені гриби знищують збудників гнійних захворювань, глистів та інших паразитів. Їх пан Василь кладе в морозильну камеру або висушує.
Бирди мешкають неподалік лісу, тому частенько люди з лісу заходять до досвідченого грибника за порадою. Бувало, розповідає, що й повні пакети їм викидав. Люди збирають, що попало.
— Це останніми роками ланівчани масово почали ходити до лісу по гриби. А 40 років тому, коли приїхав на Лановеччину, то найсерйознішим грибом тут вважали опенька, дехто збирав маслюки. Але є стільки смачних і корисних грибів, що ростуть і в наших лісах, проте люди не вміють їх розпізнавати, — ділиться співрозмовник і дає пораду краянам: «Не знаєте, що це за гриб — не кладіть його у кошик».
Цьогоріч — урожайний рік на гриби. Досхочу наситилися уже люди: і парили, маринували, жарили, солили, квасили. Рецептів — до вибору, до кольору. Однак грибник вважає, що найбезпечніший спосіб — соління. Завдяки правильному приготуванню такі гриби можуть зберігатися і до двох років. А ось від маринування рекомендує утриматися, бо користі від них немає.
— Гриби — це моя любов. Якби були зайві гроші, я б, не роздумуючи, витратив їх на грибництво, виноградарство, полювання…
Без цих двох хобі розповідь про оришковецького господаря була б неповною. Адже це — невід’ємна частина його життя. Свого часу Василь Бирда перший на Лановеччині розпочинав ковальську справу. Навіть мав свою майстерню, де працювало шестеро спеціалістів. Дашки, брами, перила сходових кліток та багато інших виробів прикрашають господарства наших краян. Сьогодні ковальство залишилося лише добрим спогадом, а ось полювання залишається в пошанівці досі. Він член товариства мисливців на Лановеччині та Хмельниччині. В сезон полювання без трофею додому не повертається. Найбільший — 6-кілограмовий заєць. А ще він веде здоровий спосіб життя і до цього залучає своїх онучат. Часто дідусь Василь і його п’ятеро онуків сідають на велосипеди і вирушають на екскурсію сусідніми селами, бо рух — це життя.
Олеся МЕЛЬНИЧУК.
