1 березня 2015 року Олександр Цюх із Татаринець був мобілізований у Збройні сили України до складу 28-ї ОМБ (танковий батальйон), що перебувала в зоні бойових дій на території Луганщини і Донеччини.
Олександр мав звання старшого сержанта на посаді старшого водія танка. Разом з їхнім екіпажем їздив комбат. Сашкові тричі довелося горіти в танку після попадання снаряда, отримав контузію. Коли машина загорілася, витягнув з палаючого танка комбата.
У квітні 2016 року повернувся додому.
22 лютого 2019 року серце Олександра Цюха зупинилося. Раптова смерть атовця — це наслідок жорстокого побиття його ще в червні 2017-го, коли четверо п’яних нелюдів до напівсмерті побили молодого хлопця, який заступився за дівчину. Лікарі ніяких прогнозів на життя не давали. Але Сашко, вийшовши з коми, перенісши операції та тривалу реабілітацію, згодом повернувся на роботу, одружився. Але побачити свого первістка йому не судилося.
Судова епопея з кривдниками тягнеться вже чотири роки, а їх так і не покарано. З цим не змирилася родина воїна, друзі і побратими. Можливо, останнє судове рішення, що ухвалив Збаразький районний суд у грудні минулого року, призведе до справедливого покарання винних у цій справі. А їх сьогодні уже троє, бо один помер.
Сашко Цюх назавжди залишиться в пам’яті 32-річним — веселим, життєрадісним, оптимістичним. Царство Небесне йому.
Щиро — волонтери, учасники бойових дій.
