У селі Маневе 8 жовтня родина, друзі, знайомі, односельці, побратими, представники влади віддали останню шану захисникові Русланові Стецюку, провівши Героя з почестями до місця вічного спокою.
Руслан Анатолійович Стецюк народився 10 жовтня 1978 року. Служив кулеметником кулеметного взводу військової частини А 4084. На світанку 3 жовтня під час наступальних дій російських солдат з метою відновлення раніше втрачених позицій неподалік населеного пункту Мирне, що на Миколаївщині, внаслідок обстрілу з танків та ворожої артилерії отримав смертельне поранення.
Тіло загиблого Воїна Лановеччина зустрічала на колінах напередодні. А сьогодні, за два дні до свого дня народження, Русланові співали «Вічная пам’ять». Добрим словом згадують земляки свого односельця. Кажуть, був працьовитим, любив дітей, бо і сам виховувався в багатодітній родині. У вічному горі залишилися батьки Руслана — мама Олена і тато Анатолій, брати Андрій і Микола та сестри Марія і Люда. Осиротіли п’ятеро дітей, а шосте дитя, яке носить під серцем дружина Люба, так ніколи і не побачить рідного тата. Найстаршому Романові — 14, Русланові днями виповниться 13, Іринці в листопаді буде 11, Артемкові 8 рочків, наймолодшій Софійці — лише два рочки.
Для великої родини загибель батька на війні — це велика втрата. Всі разом молилися за нього, вірили та сподівалися, що з ним все буде добре. Він повернувся. Але… щоб піти назавжди.
Нехай Господь прийме нашого захисника до небесного Воїнства. Вічна пам’ять Герою. Щирі співчуття рідним. Нехай Господь дає сили їм жити і здоров’я справитись із непоправною втратою
Наталя ГАМЕРА
