Того дня, коли “на щиті” зустрічали в Ланівцях полеглого Героя Степана Шумила, плакало небо, омиваючи небесними сльозами ще одного сина лановецької землі.
Прояснилося, коли зазвучала молитва – благочинний о.Ігор Шаринський разом із священниками відправив панахиду і нагадав у своєму слові, що переживаємо час великого посту. “Перебуваючи у покуті, сумуємо – за воїнами, які боронять нашу землю, своїх рідних, виконуючи величну заповідь – любов до ближнього. Воїн Степан ствердив своїм життям цю заповідь, віддавши душу й тіло за нас! Маючи намір створити сім’ю, мати дітей, але щоб вони не були рабами чужинців, пішов захищати Україну. Пам’ятаймо, яка ціна нашого життя!”
Заплакало небо, коли кортеж із Воїном прибув до батьківської хати в Татаринцях.
Тут, у родині працелюбних Євгенії Микитівни та Василя Григоровича, народився молодший син Степан. Виростав, пізнаючи доброту і любов рідних, шкільні знання, формувався як оптиміст, щирий і доброзичливий, чуйний і справедливий. Таким і пішов у широкий світ. Добре вчився. У лісотехнічному коледжі у Білокриниці (Кременеччина) був номінантом президентської стипендії. Продовжив навчання у Національній академії аграрних наук України, був кращим студентом, представляв свій виш на міжнародній олімпіаді в Харкові. Оскільки любив пісню, брав участь у хоровому колективі, танцювальному ансамблі, з якими виступав під час столичних заходів. Закінчив магістатуру. Одночасно і працював.
Трудовий досвід Степан Шумило продовжив менеджером на фірмі “ЮРО ЛАМБЕРГ”, що неподалік Житомира. Працював і у Швеції, Польщі. У 2017 році уклав контракт на службу в Збройних Силах України. У своєму підрозділі, що базувався на Львівщині, керував технікою – старший водій. З початком широкомасштабного вторгнення переведений у Чернівці до складу 82-ої ОДШБ. В лютому-березні 2023-го перебував на навчанні в Англії, Німеччині. Після повернення разом із побратимами воював на Запорізькому напрямку. Його позивний – “Логос”.
Як людина широкого світогляду, яка прагнула зміцнення і розвитку своєї держави, як аналітик, Степан не тільки брав участь у протистоянні ворогу, але й прагнув згуртування воїнів, засвоєння і розумного застосування досвіду зарубіжного, натівського, не міг бути байдужим до заскорузлих методів планування і керування в підрозділах. Саме тому вносив пропозиції своїм командирам, щоб перед операцією проти ворога проводити напрацювання, готували воїнів психологічно, зміцнювали дисципліну. Бо якщо немає чітких розрахунків, напрацювань – це означало йти “в м’ясорубку”. Старі, радянські методи в сучасній війні необхідно змінювати. Такі думки, звісно, не завжди сприймалися командирами.
Свої пропозиції Степан Шумило виклав у листі до Міністра оборони України Олексія Резнікова у лютому 2023-го: “Причиною всіх бід в Україні є ворожа чужа культура. Країни, які пішли під парасольку НАТО, зайнялися своєю ідентичністю. Бо НАТО – не територія, а цінності. Хочу вірити, що нині ми відвойовуємо своїм людським ресурсом і свою землю, і цінності. Я не хочу жити в країні, де не буде цих цінностей. Тому дуже сподіваюся, що Ви, пане Міністре, візьмете до уваги мій лист, бо такої ж думки всі українські військовослужбовці, які служать народу України наперекір командуванню, вихованому на совєтській “дідівщині””.
Можна здогадатися, якою мала бути реакція деяких командирів. Можливо, після цього йому навіть загрожувало покарання.
У воєнних буднях моральною підтримкою Степана були батьки, сестра Тетяна, всі близькі родичі, друзі, з якими при можливості підтримував зв’язок. Відчував, що надійним захистом у пекельних днях війни є материнська молитва. Їхав технікою – попадає снаряд перед самою машиною, все вигоріло, а Степан залишився живий. Фосфорні снаряди летять – всі документи вигоріли. Наближався до свого бліндажа і чомусь зупинився, а тим часом летить міна і вщент розносить цей бліндаж…
14 серпня Степан Шумило, головний сержант штурмого взводу, разом із своєю групою вирушив на завдання в районі Вербового Пологівського району. Того дня о 16.44 год зателефонував додому. Потім зв’язок пропав, а 20 серпня прийшло сповіщення, що пропав безвісти. Рідні почали телефонувати по позивних побратимів, до командирів. Вдалося дізнатися, що шість воїнів разом із командиром накрило ракетою – снаряд влетів у траншею. Командиру відірвало ногу, а інших завалило вибуховою хвилею. Через деякий час убитих дістали, крім Степана.
25 серпня знайшли тіло, яке могли упізнати по телефону й годиннику, що збереглися. Потім був довгий і тяжкий час для батьків в очікуванні результатів ДНК. Підтримкою для рідних були дзвінки від друзів, які співчували і висловлювали жаль, що втратили такого щирого, надійного, душевного – “від землі до неба” побратима.
Родина, друзі, односельці – як з Татаринець, так і з Якимовець – провели мужнього Воїна-патріота на місце вічного спочинку. Зранку небо знову зросило сльозою родинний дім, а потім освітило сонцем. І линула прощальна молитва за молодого мужнього українця, який прожив 37 років і залишив у тузі матір, батька, не порадувавши їх онуками, сестер і всю родину.
Степан Шумило залишиться назавжди в пам’яті рідного села, України як Герой, розумна, мужня й мудра людина, яка хотіла визволити від ворога свою Вітчизну і збудувати сильну, справедливу, багату Українську державу. Спочивай, вірний сину України, а Твоє життя нехай буде прикладом для молодого покоління!
Марія РОМАНЧУК
Фото: Лановецька міська рада
