icon clock29.06.2023
icon eye2242
ПОДІЇ

Був захисником у футболі, а став захисником країни: майстер із «золотими» руками героїчно загинув, назавжди залишившись 27-річним Воїном

  Художники, вчителі, будівельники, стоматологи, хлібороби, підприємці… сьогодні ми зустрічаємо тіла наших загиблих співвітчизників з передових позицій фронту. Вони не були кадровими офіцерами, не вчилися військовому ремеслу, більшість навіть не служили в армії. Але коли країна в біді і русня на все готова, щоб знищити нашу націю, то ці хлопці покірно міняли підручники, пензлі, шпателі, комбайни… на автомат і йшли захищати Україну.

  Василь Іванчук (4.08.95) із Нападівки, що на Лановеччині, — сільський хлопець із, як стверджують односельці, «золотими руками». Він був старшим у сім’ї Любові та Сергія Іванчуків. Восени 2021-го одружився. Наступного року створив свою сім’ю і його молодший брат Іван.

  Василь та Оля купили хату в селі, разом облаштовували своє домашнє гніздечко. Пів року пара прожила. А потім почалася велика війна. В травні хлопця мобілізували на фронт. Коротке навчання — і він уже на бойових позиціях Запоріжжя.

  Мама загиблого Героя Віталія Собка, місцева організаторка волонтерського руху разом із господинями з села з перших днів і донині готували їжу, відправляли на фронт посилки воїнам.

  — У пам’ять про свого сина я хочу підтримувати інших синів, — каже Олеся Стогній. — Декілька разів передавали домашні гостинці і Василю. Дзвоню до нього, розпитую про потреби, про те, як він. На що мені завжди відповідав: «Все добре. А ви як, тьотю?» Сам частенько писав до мене. Це була золота дитина — щирий, співчутливий, турботливий, життєрадісний. У нас його знають як доброго майстра в будівельній справі. Їздив на заробітки до Польщі, трохи в Тернополі працював, у селі — кому потрібно було ремонт зробити, то просили Василя. У своєму домі теж все його руками зроблено. Вони разом з дружиною обидвоє як бджілки.

  Василь був з тих хлопців, які випромінюють позитив і вміють працювати злагоджено. Обожнював футбол, був захисником у місцевій футбольній команді. На фронті захисник у футболі став командиром гармати.

  Пригадую, як минулого року у серпні разом із водіями-волонтерами Богданом Полозом та Володимиром Комковим мали рейс у Запорізькому напрямку. В обумовленому місці зустрілися з Василем Іванчуком. Я вперше з ним познайомилась. І було приємно, коли побратими нашого земляка привітно говорили про нього. Артилеристи саме заїхали на нову позицію і ще не облаштували свій побут, мали проблеми з продуктами. Тож наш візит був для них важливим. Василь розповідав, що напередодні ворожий дрон вирахував позиції наших військових, потім їх обстріляли. Сподіваючись, що за ними в день нашого приїзду не слідкуватимуть, хлопці провели наш бус на територію, де стояла їхня гармата. Доки одні виставляли пакунки від дбайливих господинь з Нападівки і Якимовець, то інші знайомили нас із своїм нехитрим побутом посеред смуги кущів і дерев, оточених облогуючим полем. Волонтери з цікавістю роздивлялися і гармату, і снаряди. Так хотілося, щоб це була просто екскурсія, а не вогнева позиція. Хлопці жартували, здавалося, на мить забувши про те, що знаходяться в епіцентрі воєнних дій. Але без жартів, без оптимізму та віри у перемогу важко виганяти ворога з рідної землі.

Репортаж читайте за посиланням: https://lannews.net/try-tysyachi-kilometriv-po-frontovomu-bezdorizhzhyu-reportazh-pro-gumanitarnu-misiyu-lanoveczkyh-volonteriv-u-napryamku-zaporizhzhya/

    Побратими приїжджали провести свого бойового друга до воїнства Небесного легіону. Вони були всі рівні, були злагодженою командою. Розповідають, що 24 червня ворожий артилерійський снаряд влучив у бліндаж, де перебував наш Василь Іванчук. Разом з ним загинули ще двоє хлопців — з Рівного і Радивилова. Ще троє отримали важкі поранення. Це сталося поблизу населеного пункту Затишшя у Пологівському районі Запорізької області.

  Що день, то все більше бачимо чорних хустин на сивих материнських скронях, все більше згорьованих молодих дружин Героїв, все менше поміж нас стає достойних, хоробрих, розумних, працьовитих — їх убиває путінська орда, їх убиває росія.

Маємо цінувати живих і допомагати нашим військовим вчасно. Бо їхнє завтра може не настати в будь-яку мить. А на війні — яким би обережним ти не був, та тут спрацює удача або навпаки. І горе втрати для сім’ї, родини залишиться назавжди раною, що кровоточить. Така вона, незалежність України, її ціна — жертовність патріотів власним життям. Серед тих, чиє ім’я навічно вкарбоване в книгу пам’яті — Василь Іванчук.

  Щирі співчуття мамі, татові, дружині і братові та близьким загиблого Героя. Хай милостивий Господь підтримує вас і дає силу та снагу жити із втратою заради того, хто життя своє поклав у боротьбі за мирне небо над Україною.

Наталя ГАМЕРА