Не встигають висихати сльози за одним загиблим земляком, як знову нова втрата…
2 квітня Лановецька громада зустрічала кортеж із тілом полеглого 24-річного ланівчанина Миколи Юрчишина – мешканці придорожніх сіл і Лановець молилися за спокій його світлої душі. І чаєчкою билася, ридала над ним мати, обіймаючи та обливаючи таке ще юне обличчя: «Чому ти нас так рано покинув?»…
Микола був середущим сином у дружній родині Олени та Михайла Юрчишиних. Народився 15 грудня 1998 року. Крім нього, виростали брати Іван та Віталій – дружні, працьовиті, відповідальні. Колю пам’ятають вихователі дитсадка «Ромашка», вчителі та однокласники Лановецької ЗОШ І-ІІІ ст. №1 ім. Ю.Коваля як добру, чемну дитину, розумного, хорошого учня. Після школи він навчався у профтехучилищі, яке закінчив з відмінними оцінками. І водночас з навчанням працював, допомагав разом з братами матері. Батько хворів і необхідно було чимало коштів на лікування. Тож після училища Микола разом з братом Іваном працюють в ресторані м. Тернополя. Згодом у їдальні «На чехах». З 2018-го – три роки – всі три брати працювали в ресторані «Сіті лайф» у Ланівцях. Він успішно справлявся з обов’язками бармена, у вільний час допомагав на кухні Іванові. Все в Миколи виходило добре. Ще в училищі він готував страви під час різних заходів, чим були всі задоволені. Добре знав математику і навіть допомагав дітям господарів ресторану виконувати завдання з цього предмету. Іноді й постачальникам продукції дуже швидко рахував суми за товар.
Це був нелегкий для родини час, бо на лікування батька позичали гроші, треба було заробляти, щоб віддати борги. У «Сіті лайф» працювала і мама у вільний час, хоч основна її робота у школі. У літній період, на канікулах, сини разом з нею робили ремонти у будівлі цього освітнього закладу. На жаль, не вдалося врятувати батька – помер шість років тому.
Микола познайомився з дівчиною Ілоною, з якою згодом одружився. Був на заробітках в Польщі. Після повернення призваний на службу в армію, де після трьох місяців навчання отримав відстрочку, бо народилася донечка Улянка. На жаль, сімейне життя не склалося і з ініціативи дружини вони розлучилися. Але доню Микола і його родина люблять, підтримують. Продовжує працювати – разом з вітчимом Андрієм, який на цей час стає опорою матері — монтують, встановлюють приміщення для магазинів фірми «АТБ» в Тернополі, Раві-Руській, Львові та інших містах.
Коли у 2022 році почалася широкомасштабна московська інтервенція в Україні, Микола Юрчишин 26 лютого приїжджає зі Львова і заявляє матері: «Йду до військкомату». «Хоч відпочинь трохи, сину», — просила мама. Але 28-го він пішов, отримав повістку і відбув до Львова на навчання. Дружні стосунки пов’язували Миколу із Дмитром Головком, який з початком московської агресії перебував на службі поблизу столиці і загинув у березні того року, що дуже вразило друга. Через певний час воїнів зі Львова переводять до Кременчука, а надалі до Житомира у складі військової частини 4030. У серпні він повідомив матері, що навчається на снайпера. В кінці того ж місяця розповів, що познайомився у Сумах з дівчиною Катериною і їздив освідчуватися їй в коханні. Але тривали воєнні будні – щодня треба було протистояти зловорожій силі. У День Збройних Сил України, 14 жовтня, воїна Миколу Михайловича Юрчишина було відзначено грамотою за сумлінне виконання службових обов’язків, високе почуття відповідальності.
Микола та Катерина планували незабаром поєднати свої долі. Не так давно ділився планами, що приїде з Катею до батьківського дому. Про це повідомила Олені Володимирівні й Ілона, бо мали мати зустріч і з маленькою Улянкою. Усі задуми були зруйновані 26 березня…
У мами Олени дуже тісний зв’язок із синами. Вони розповідають про всі свої справи, діляться проблемами, радяться. А з Колею вони постійно спілкувалися – хоч кількома словами, рядками. У неділю, 26 квітня, вона написала йому: «Як справи?». Відповіді не отримала. Катя також повідомила, що немає з ним зв’язку. Під вечір, десь о 6-й годині, — повідомлення, що серед хлопців-воїнів є поранені… Весь понеділок Олені Володимирівні все падало з рук, крутило від переживання й передчуттів. Те ж саме відчував і брат Віталій, що перебуває в Польщі. У вівторок мати вже о 4-й була на ногах, зайнялася домашньою роботою, щоб трохи відігнати думки. О 7.15 пише в групу, в якій воїни і матері: «Як хлопці?» Відповідають, що повертаються… О 10.39 у файлі 71-ї бригади опубліковано списки полеглих, і там прізвище її дитини! Вона втратила свідомість. Забрала «швидка», накололи. Згодом привезли додому. Пише до командира роти, чи підтверджує факт загибелі. Він підтвердив, що стрілець-снайпер 3 відділення 2 взводу в/ч 4030 загинув під Новобахмутівкою Донецької області під час артилерійського обстрілу. Поранення в голову і – миттєва смерть!
Так загинув ще один мужній син Лановеччини.
3 квітня дуже багато ланівчан прийшло до садиби скромної працьовитої родини Юрчишиних, щоб провести Героя на місце вічного спочинку. З дому, де він провів останню ніч. У Святопокровському храмі ПЦУ відправили поминальну службу вісім священників, яку очолив благочинний о. Ігор Шаринський. У проповіді священник наголосив, що молодий 24-річний захисник загинув за всіх нас, захищаючи рідну матір з родиною і матір-Батьківщину.
Разом з усіма ланівчанами висловлюємо Олені Володимирівні, братам Іванові та Віталію, усій родині щире співчуття й підтримку у невимовному горі. Нехай здоровою і розумною росте Улянка – донечка Миколи і збереже пам’ять про свого батька-героя. Нехай Господь і дружня підтримка людей кріпить вас і допоможе переживати велику втрату. Вічна світла пам’ять Воїну!
Марія РОМАНЧУК
