Так званий «період великого молока» (орієнтовно з травня по серпень) — це нагода заготівельників коров’ячого молока для промислової переробки безпідставно занизити ціну на сировину від господарств населення. На жаль, цю тенденцію спостерігаємо з року в рік. І переробні підприємства навіть не лякають штрафи Антимонопольного комітету України щодо порушення ними законодавства про захист економічної конкуренції.
Такий штраф свого часу сплатило, зокрема, і ТзДВ «Рожищенський сирзавод». Наразі це підприємство є одним із трьох заготівельників молока у селі Іванківці, що на Кременеччині (Лановеччина).
Обурені ціною на молоко у 7 грн/л, селяни мали намір вдатися до радикальних дій, аби їхня важка праця з досвітку і до смеркання була належно оцінена. Але вони, перш за все, трудяги, у яких один погожий день сезону рік сім’ю годує.
Староста села Олександр Дорановський каже, що останнім часом поголів’я корів іванківчани збільшили на 15. Сьогодні сімдесят господарств, утримуючи 90 корів, здають від 1500 л молока в день Рожищенському сирзаводу. Люди обурені ціною за сировину, хоча й інші заготівельники у їхньому селі платять стільки ж. Як заохочення, видають здавачам готову продукцію — масло, сир.
Якось, кажуть у селі, виходить несправедливо, по відношенню до праці селянина: сільські люди і тимчасових переселенців приймають, домашньою продукцією безкоштовно забезпечують, військовим на фронт смаколики готують, на потреби армії донатять. Могли б і більше давати, але не мають з чого, бо їхній заробіток є нестабільним і залежить від різних людських факторів, а також і природніх.
Іванківчани обурюються: зайдеш, мовляв, у магазин — молочної продукції достатньо, а ціни в сезон чомусь не дешевшають. Тільки селянина обділяють, заробляючи статки на його горбі. Худоба хоч і виходить навесні та влітку на пашу, проте догляд за нею не зменшується, натомість плату за молоко заготівельники знижують.
Можна все зрозуміти: збір від населення, зарплата заготівельникам, вартість пального, зарплата працівникам заводу, упакування, доставка готової продукції у заклади торгівлі тощо… Проте, з огляду на активні бойові дії у певних регіонах, де російськими військовими знищені цілі тваринницькі ферми разом із поголів’ям та одноосібні господарства з худобою, можна було б підтримати одноосібників там, де це можливо.
Відповідь чи коментарі керівників переробних підприємств заздалегідь відомі. Зрозуміло, що вони не працюватимуть собі у збиток, тому ставлять певні вимоги селянам. Зрозуміло, що і виробники сировини не всі дотримуються правил чесного бізнесу. Хоча таких одиниці, бо їх легко вирахувати. Утім, добре відомо, що й утримувати худобу не так просто цілий рік: заготівля кормів, щоденне годування, доїння, вигортання гною, клопіт з поповненням, вивезення органіки на поля, збут сировини заготівельникам чи переробка і самостійний збут молокопродукції… Це праця без вихідних, з «особливим» манікюром, мозолями, «кольоровою» засмагою, ранніми зморшками, букетом супутніх недуг… Більшість відмовляються від таких заробітків удома, шукаючи «легкого» хліба деінде. Тому й занепадають села, а молодь, навіть усвідомлюючи важливість ведення будь-якого бізнесу за правилами сучасного світу, не поспішає обирати хліборобський фах… Утім, як бачимо, час для роздільної селянської праці ще не настав, тож потрібно це враховувати і поважати діяльність українських як фермерів, так і одноосібників.
Іванківці — не єдине село, яке готове вчинити бунт заготівельникам, якщо не піднімуть ціну на молоко. Селяни запевняють, що вони терплячкі, але будь-який терпець уривається, коли несправедливість досягає апогею.
Наталя ГАМЕРА
