icon clock13.01.2024
icon eye2004
ОСОБИСТОСТІ

Доброволець Юрій Добровольський: відважний танкіст, патріот, добрий сім’янин і господар

  Білозірчанин Петро Іванович Кудлюк, з яким часом спілкуємося, радісно повідомив: “Юра приїхав!” Ця приємна звістка була про чоловіка його молодшої внучки Зоряни, який в рядах Збройних Сил України воює на Донеччині.

   Народився Юрій Добровольський у Пищатинцях, які належать до Борсуківської громади, у трудовій сім’ї, де виростали дві доньки і два сини. Батько працював конюхом у місцевому господарстві, мати — продавцем, і на тваринницькій фермі.

  У Кременецькому профтехучилищі Юра здобув фах столяра, трудився на будівельних об’єктах. Відслужив строкову службу в танковій частині. Надалі працював на різних роботах, не цурався ніякого заняття, і все в нього вдавалося. Через соцмережі познайомився з білозірчанкою Зоряною і незабаром вони одружилися.

  Юрій добровільно прийшов до військкомату одразу, коли розпочалася московська “спецоперація”. 1 березня 2022 р. вирушив на навчальний полігон. Після підготовки ввійшов до складу 4-ї танкової бригади ім. гетьмана І.Виговського, яка вирушила в Харківську область, до Великої Комишувахи, і там, на передньому краї, протистояла ворогові. Згодом його танковий батальйон було приєднано до 33 ОМБр. У цьому підрозділі Юрій Добровольський на своєму Т-64 не раз підпадав під вогневі ураження. В одному з боїв снаряд потрапив в їхню машину, був поранений командир. Юрій встиг його витягнути з палаючого танка й забрати з-під вогню. На жаль, рани виявилися смертельними. Не раз доводилося покидати свою бойову машину, коли влучали снаряди противника. Горіли наші танки, але українські танкісти безжально нищили й ворожі панцирники. Не раз вдавалося підбити “залізного москалика”, пригнати на свої позиції і використовувати згодом проти окупантів.

  У цей час почала надходити допомога від союзників – зброя, а також воїнів направляли на навчання за кордон, щоб опанували нові види озброєнь, зокрема і танків. Юрій також був у складі групи, що мала вирушати в Польщу. Однак на Харківщині отримав поранення. Після оперативного лікування його направили до Львівського госпіталю, де пройшов реабілітаційний курс. Навідувалися до нього волонтери, зокрема за зверненням лановецького волонтерського центру. Звідти танкіст повернувся на бойові позиції, але вже у складі 42 ОМБр, яка була сформована у січні 2023 року і куди ввійшли воїни, що проходили навчання у країнах-партнерах. Місяць вони проходили підготовку, а тоді бригаду спрямували на Донеччину. Під Ямполем вони ще застали рештки страусиної ферми, птиці бігали по лісі, ще було два бабаки, а решта кацапня постріляла, коли на певний час окупували цю територію.

   У танковій бригаді, де служить Юрій Добровольський, є хлопці із західних областей України, є штабс-сержант з Донеччини, і всі разом б’ють ворога. Дислокуються – то в житлах місцевих жителів, то в бліндажах, які самі будують. У своєму взводі самі готують їжу, продукти їм доставляють. З часу цієї широкомасштабної російської агресії Юрій побував у різних гарячих точках фронтів: Бахмут, Дворічна, Щасливе, Ямпіль, Рубці, Велика Комишуваха, Лозова… Часто доводиться стикатися з місцевим населенням, в яких різне ставлення до українських захисників. Під Рубцями можна було чути від них запитання: “Чого ви сюди приїхали? Без вас не було б таких обстрілів”…

   Безстрашний і завзятий, Юрій – головний старміх роти, має звання молодшого сержанта. Мав поранення, двічі був контужений (під Бахмутом і Лозовою). У День танкіста, під Чугуєвом, отримав грамоту-подяку за мужність від зам. комбрига, у жовтні – звання УБД і медаль ветерана війни. За час служби тричі побував у короткострокових відпустках, чим приносить радість всім рідним. Це дружина Зоряна, донечка Сніжанка, яка навчається у першому класі, а ще племінниця Іринка, теща Зоя, дідусь Петро. І, без сумніву, батьки, яких відвідує у Пищатинцях.

   Війна – тяжкий тягар для всього народу. Але найважче нашим захисникам. І Юрій, як і всі ми, хоче якнайскоріше вигнати ворога зі своєї землі, щоб закінчилася війна і повернутися до мирного життя.

Марія РОМАНЧУК