Черговий виїзд до кордону. Там на стоянці в Медиці очікували дві машинки, які з Лондона пригнали наші друзі-волонтери Віталій Данилюк і Славік Почекайло. Дякуємо активістам спільноти в Кракові “Тазики для ЗСУ” за доставку автівок до Медики.
Валерій Собчук і Богдан Полоз залишилися чекати на українській стороні, а ми з Сергієм Магдичем рушили до пішого переходу. Людей – сила. Черга, здавалося, не рухається зовсім. Пропускали тільки з маленькими дітками.
Чекати в черзі – це означає втрачати дорогоцінний час. Прикордонниця з Польщі не пропустила нас без черги, а наші люди, коли дізналися, з якою місією ми ідемо, без зайвих запитань дали дорогу ближче до пункту пропуску.
У Польщі теж черга з автівок у три ряди – солідна: вантажівки, приватні автомобілі, пасажирські буси, буси з гуманітарним вантажем. І ми на двох “англійцях” з українською символікою на кузові. Заїжджали в чергу двічі. Нас пропускали теж двічі. Рухалися помаленько.
Уперше сівши за кермо праворульної машинки, скажу відверто, боялася робити зайві рухи. Але, на щастя, машинка – бомбезна, все в нормі. Я в захопленні! Їхала Mitsubishi L-200, що призначена для підрозділу Мирослава Музичука. Сиджу, переписуюсь з донькою. Раптом Сергій відчиняє двері і простягає 50 євро.
– Хлопець аж доганяв нас, щоб передати…
– Клич його сюди, я сфоткаю, поспілкуємось, – кажу.
Благодійник назвався Михайлом. Не знаю, чи це його справжнє ім’я, але у свій зошит пожертв я записала: “Михайло з Новояворівська”. Так, він з містечка на Львівщині, звідки родом мій чоловік. Як виявилось, знав мого покійного свекра Івана Івановича, бо належав до того покоління, хто вчився в училищі і приходив до нього на базу відпочинку. І на практику, і відпочивати.
Приємно вражена вчинком того незнайомця, який донатив, по суті, теж незнайомим йому людям. Якби не познайомились з ним, то б і не знав, що його кошти дійсно будуть використані для війська.
Я чому вирішила написати про це?..
У нашому містечку, в Ланівцях, є підприємці, котрі вміють вихвалятися допомогою ЗСУ, а по факту цієї допомоги ні ЗСУ, ні волонтери, яким він, нібито, передавав кошти, не отримували…
Друзі! Насправді волонтери в Лановецькій та Борсуківській громадах між собою спілкуються, обмінюються інформацією, допомагають одні одним допомагати землякам, котрі на війні. Не думайте, що вас війна не зачепить. На жаль, ворог у нас сильний. Тупий, бездушний раб свого повелителя, але озброєно СИЛЬНИЙ!
Не маєш змоги допомагати, не хочеш підтримувати українське військо – то хоча б не фантазуй, не перебільшуй і не випендрюйся перед знайомими. Ми ж люди провінції, всі про всіх у нашій невеличкій громаді знають все. Війна оголила вчинки і думки кожного. А діяльність активних волонтерів у наших громадах – як на долоні. Тож правда про брехню рано чи пізно проявиться, як кадр із фотоплівки…
Війна стосується кожного! Донатьте сьогодні своєму війську, щоб завтра, не доведи боже, не довелося служити в окупантському. Москалі не будуть такими гуманними… А лицемірство має властивість неприємно відригуватись…
Наталя ГАМЕРА
