З цією жінкою ми заочно познайомилися не так давно. Богдана — дружина військовослужбовця ЗСУ Володимира, з яким ми зустрілися під час одного із рейсів з гуманітарною місією на Запорізький напрямок. Земляк випадково побачив знайомий бус свого друга Богдана Полоза, котрий прошмигнув повз позицію, де був Володя. Він одразу зателефонував до нього:
— Бодька, очам своїм не вірю: це ти щойно пролетів біля мене?
— Вовка, а то ти там в просі сидиш?
— Я!
— За деякий час буду повертатися назад цією ж дорогою, то вийди, ми зупинемось.
Ось і такі випадковості на фронті трапляються: два друга з одного села на Тернопільщині — воїн і волонтер не заплановано зустрілися на Запоріжжі. Радості, звісно ж, не було меж. Бо коли збиралися в дорогу, Богдан телефонував другові, казав, що готовий навідатися і до нього, але Володя сказав: «Ти мене не знайдеш». Та на все воля Божа.
Дружина Володі Богдана з початку повномасштабного вторгнення долучається до волонтерської діяльності, щоб підтримати бійців на фронті. А нещодавно загорілася бажанням виготовляти окопні свічки. Це не затратний фінансово процес, але надзвичайно корисні речі виходять для захисників. Саморобні свічечки слугують і світлом в окопі, і хоч маленьким, але теплом, і, як виявляється, горня водички на чай можна нагріти. Про свої емоції, переживання і нове заняття Богдана Барва із села Борсуки написала на своїй сторінці у соцмережі.
«Коли приходиш втомлений з роботи і так хочеться відпочити, готуєш собі кави чи чаю, йдеш в теплу кімнату, накинувши на плечі махровий халат, готуєшся відпочити морально бодай хвилин 10. Щоб нічого не думати, ні з ким не говорити, нічим не перейматися.
Та голову таки обсідають важкі думки і тобі стає соромно…
З кожним днем все більше і більше знайомих і друзів ідуть на фронт. З кожним днем частішають новини про полеглих і відчуття неминучої тривоги тебе не відпускає, загострює сприйняття реальності.
Ти відмовляєшся в це вірити, хочеш жити, як жив до того клятого лютого. Весна так і досі ще не настала!
І не настане доти, доки тобі не стане соромно!
За те, що спиш спокійно в своєму ліжку. Та забуваєш про тих, хто кантується по лісах і окопах.
За те, що їсиш всього надміру, коли хтось ділить одноразовий пайок на двох на дві доби.
За те, що ходиш на роботу, нарікаєш на втому й шалений ритм, чекаєш суботи і спокою, коли там на нулю забувають і місяць, і день, і годину.
За те, що маєш змогу вільним бути в своїх діях, та не робиш нічого, щоб бодай на мить пришвидшити той світлий день Перемоги.
Насправді ти можеш багато, просто зроби свій мінімум.
Допомогти продуктами, теплим одягом.
Донатити на ЗСУ та місцевим волонтерам.
Допомагати ліками.
Участю в колективних роботах на благо наших хлопців — плетіння сіток, приготування харчових наборів, випікання хліба й печива. Та маса всього, де можна себе проявити й застосувати свої сили.
Якщо кожен зробить свій мінімум — результат буде грандіозним!
А ось і мій невеличкий вклад у перемогу!
Тому друзі, якщо ваші родичі, близькі чи знайомі перебувають у польових умовах і мають потребу в таких окопних свічках, з превеликою радістю їх надам. Безкоштовно і скільки потрібно. Мої перші і точно не останні 54 свічки.
Найменша свічечка прогоріла 2 год 12 хв».
Такі свічки виготовляє і подружжя Горопашко — Наталя і Василь з міста Ланівці. Їхні нехитрі, але вкрай необхідні вироби уже на фронті. Вони приносили їх у волонтерський центр ГО «Простір активної та сучасної» і дівчата відправляли окопні свічечки землякам на передову. Близько двох сотень, а може вже й більше. Тож не спішіть викидати баночки з-під консервів! Вони, під дією небайдужих чарівниць і чарівників, набувають магічної сили у поєднанні з воском і картоном! Більша бляшанка може світити й 4 години!
А якщо є бажання — можна робити корисну роботу навіть дітям, і вона не вимагає спустошення гаманця, але має велику силу в наближенні Перемоги!
Наталя ГАМЕРА
