icon clock22.11.2022
icon eye5536
ПОДІЇ

Два брати на фронті: старшому прийшло сповіщення про загибель молодшого. Лановеччина зустріла тіло загиблого Руслана Пасічника

  Звістка про загибель односельця сумним снігопадом накрила село Молотків, що на Лановеччині.

  17 листопада під час артилерійського обстрілу та стрілецького бою поблизу населеного пункту Яковлівка, що на Донеччині (гарячий Бахмутський напрямок), загинув стрілець-помічник гранатометника стрілецького батальйону військової частини А4267 Руслан Пасічник (7.06.1984 р.н.).

  В осиротілу самотню хату 22 листопада привезли загиблого героя. Батьки померли вже декілька років тому. Тож сповіщення про загибель отримав старший брат Руслана Юрій. Він ще у березні пішов до війська. Пройшов гарячі точки. А у вересні мобілізували Руслана.

Чоловік ще встиг провести дітей до школи: Емму до четвертого класу, а Давидко вперше сів за шкільну лаву. Він був турботливим батьком, самостійно давав собі раду, навіть закрутки на зиму робив. На жаль, сімейне життя у них з дружиною не склалося. Але запам’ятається щирим добряком, майстром на всі руки. Допомагав усім у селі, особливо старшим людям.

Їздив на заробітки спочатку в Росію, потім — Нідерланди, а з початку повномасштабного вторгнення активно підтримував ЗСУ. Навідувався також на Подільсько-Волинську січ, що поблизу їхнього села. Там відпочивають влітку та приїжджають діти з усієї України на військово-патріотичний вишкіл. Руслан разом з друзями допоміг змонтувати тут сцену.

  У серпні прийшла повістка, а наприкінці вересня молотківчанина мобілізували в ЗСУ. Мав досвід служби в армії (був у «Десні»), тож до труднощів воєнної оборони був готовий.

  На початку листопада рідна сестра Людмила оголосила збір коштів на авто для підрозділу, де служив Руслан. Хлопці, каже, постійно міняли місце знаходження, тож мобільність і оперативність передислокації рятувала їм життя. А ще просили тепловізор. Але з ним Руслан сказав почекати до 20 числа, а тоді повідомить, який саме і що ще їм потрібно. Як відомо, зараз під Бахмутом гаряче…

  А 17-го під час обстрілу ворожої артилерії та стрілецького бою Руслан Пасічник отримав поранення, не сумісні з життям. Загинув, мужньо захищаючи країну від московської нечисті.

  У невимовному горі вся родина. Донечка просила, щоб тата поховали у селі, де вони з Давидком живуть у двоюрідної бабусі. Але Руслан любив свій Молотків, хотів розвивати село. Навіть мріяв, що після війни влаштує класну дискотеку, куди запросить усіх друзів та знайомих.

  На жаль, друзі, знайомі, побратими і близькі зберуться разом, щоб провести 38-річного Захисника до місця вічного спочинку.

  Людмила, зібравши більшу частину суми на авто, сказала, що не зможе не виконати прохання брата й автомобіль таки придбають для його побратимів: щоб служив бійцям. І, як це зазвичай буває на війні, рятував їхні життя. Хто зна… якби була техніка й відповідне військове обладнання, то може і Руслан не загинув би…

  Щирі співчуття братові Юрію та сестрі Людмилі, маленьким діткам, котрі ніколи більше не відчують батьківську турботу. Дев’ятирічна Еммочка і шестирічний Давидко знають, що тато загинув, захищаючи їх та Україну від російських окупантів. Своєю жертовністю він поповнив почесне воїнство Небесного Легіону, залишившись в історії мужнім Воїном, Захисником, Героєм.

  Чин похорону Руслана Пасічника відбудеться 23 листопада у його родинному селі Молотків.

Наталя ГАМЕРА