Тетяна (дівоче прізвище Басок) народилася і жила в Ланівцях. Закінчила Коропецьке військове училище. Вступила згодом до Тернопільського національного економічного університету. Навчається заочно. Її чоловік Павло Василинюк родом із Бучацького району (село Золотий Потік). Навчався в Національній академії сухопутних військ, а після закінчення мав відслужити п’ять років. За направленням потрапив у військову частину А1736.
Тетяна, слідуючи за чоловіком, у червні 2021 року підписала контракт із ЗСУ та вирушила разом із ним у Нову Каховку, що на Херсонщині. Там базувалася їхня військова частина.
Коли російська армія вторглася на Херсонщину й під окупацією опинилася Нова Каховка, Тетяна з маленькою Міланою була вдома, а чоловік на службі в Луганській області. Пригадує, що окупанти нишпорили по домівках, обшукували оселі, перевіряли документи. Жінці керівництво порадило знищити все, що могло б викликати підозру у ворогів щодо її причетності до служби в лавах ЗСУ. Ніхто з сусідів не виказав її.
З батьком Тетяни, Володимиром Баском, який з перших днів повномасштабної війни долучився до волонтерів-водіїв і ми їхали разом в Авдіївку, дорогою обговорювали можливі варіанти виїзду його дочки і внучки з окупації. Він хвилювався, готовий був власною машиною їх вивозити. Але це теж було небезпечно. Тетяна з дитиною місяць жила в окупації. Окрім хвилювань за життя дитини, своє і за чоловіка, вдома ще й закінчувались продуктові запаси. Кожен похід у магазин був ризикованим. Та ще й нелюди спустошували полиці в крамницях, товар не підвозили, вели себе по-варварськи.
Згодом друзі Павла допомогли вивезти його сім’ю. Днів п’ять вибиралися. На кожному ворожому блокпосту їх перевіряли, обшукували. Молода жінка хвилювалася за дитину. Дякувати Богові, благополучно залишили Херсонщину й приїхали в Ланівці.
Павло зі своїми побратимами та «Градами» працювали на Херсонщині, Донеччині, Луганщині. Неподалік Лисичанська, у населеному пункті Вовчоярівка, одного разу їх обстріляли ворожі «Гради». Це було в травні минулого року. 22-річний офіцер отримав осколкове поранення, в результаті якого втратив нижню кінцівку.
Волонтери-земляки із Бучача допомогли зібрати кошти на протезування. Тетяна була поруч з Павлом, коли його відправили в Америку. Кошти, які залишилися від збору на протез, мали піти воїну на оздоровлення та реабілітацію. Натомість подружжя вирішило передати частину з них на придбання тепловізора ланівчанину Сергієві Кравчуку, а за іншу частину купили своїм побратимам необхідні речі.
Тетяна й сама добряче відчула смак смертоносного пороху й побувала в горнилі війни у Лисичанську. Деякий час була при штабі поряд із чоловіком після поранення. Він офіцер, тож втрата ноги не стала приводом втрати роботи. Він залишається на службі. Наразі перебуває в Дніпрі в госпіталі, очікуючи висновків військово-лікарської комісії.
Як відомо, військові не вибирають місце роботи. За наказом командування 21-річна Тетяна разом із артилеристами сьогодні несе службу на Донеччині, на спекотному Бахмутському напрямку.
Тим часом маленька Мілана живе в Ланівцях. Бабусю і дідуся часто називає мамою і татом. Особливо зранку, спросоння дитя кличе маму. Їй лише трохи більше двох років, а вона вже бачила війну зсередини, ворога зблизька, жила в страху і постійному ризику серед нелюдів, пережила важку дорогу втечі з окупації. Зараз дівчинкою опікуються турботливі та люблячі бабуся з дідусем. Але мами з татом дитині не вистачає. Сумує за ними, але знає, що вони захисники і герої.
Батько Тетяни — підприємець. У Володимира четверо дітей і внучка. Всіх одинаково любить, опікується ними. А допомога військовим волонтерською справою стала для нього важливою, бо розуміє, що воїнам необхідна підтримка і допомога. Коли потрібно було їхати в рейс на Донеччину і ми шукали власника буса з фаркопом для перевезення авто для ЗСУ, Володимир придбав його, встановив і тепер перевозить автівки хлопцям.
Все, що необхідне, за власні кошти купує і передає дочці на передову. Вона також ніколи ні в кого нічого не просила. Але сьогодні їхньому підрозділу вкрай потрібен тепловізор. В них є, але не тої потужності, який важливий у роботі артилеристів. А ще для зв’язку, якого немає у Бахмуті, треба старлінк. Частину коштів батько Тетяни вкладає, але на ці дві важливі речі потрібно орієнтовно 150 тисяч гривень.
Дуже прошу всіх, кого зачепила історія цих відважних молодих людей, сучасних героїв російсько-української війни, допомогти долучитися до збору коштів. Тетяна і Павло та їхня донечка хочуть святкувати разом воскресіння Господнє, бути разом, радіти кожному дню. Але молоді батьки не бачать, як росте їхнє дитя, бо обрали шлях захисту країни. І сьогодні молода мама тримає на руках не дитину, а холодний автомат, живе не в теплій затишній хаті, а в наметі посеред руїн війни. А батькові щодня одягання протезу на ногу нагадуватиме, яку ціну він заплатив за право бути українцем і вільно жити в своїй країні.
Молитвою підтримаймо бойовий дух Тетяни та її побратимів на гарячому полі кровопролитної Бахмутської битви. Донатами давайте висловимо свою повагу воїнам і підтримку у знищенні окупаційної армії московитів.
Наталя ГАМЕРА
5168 7574 0793 5040
