Знайома з цим хлопцем ще зі школи. Скромний, неговіркий, не дебошир. Після школи закінчив у Ланівцях училище, відслужив строкову, одружився. У них з дружиною троє дітей. Зараз проживають у Грибовій.
Рівно рік тому, п’ятдесятирічного Сергія Марчука, який працював на одному з підприємств у Ланівцях, призвали до лав ЗСУ. Зарахували на посаду гранатометника у 68 окрему єгерську бригаду імені Олекси Довбуша.
За рік відданої служби Сергій був нагороджений преміальним сертифікатом від командувача оперативно-стратегічного угруповання військ “Хортиця” Олександра Сирського (грудень 2023), а також нагрудним знаком від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного “Хрест хоробрих” (лютий 2024).
Про це якось у розмові мені розповів його брат Ярослав.
Коли підрозділ Сергія Марчука вів бої з московськими окупантами на Харківщині, під Ізюмом, наш земляк отримав своє перше осколкове поранення. Після лікування повернувся знову в стрій.
З квітня цього року їхня бригада уже працювала на Донеччині, під Бахмутом. Згодом – в Авдіївці. Місця, як відомо, – далеко не райські… Там, у пекельних боях за місто, на початку травня Сергія було важко поранено. Евакуаційним потягом був доправлений у Тернопіль. В обласній клінічній лікарні його прооперували. Сьогодні проходить реабілітацію в Заліщиках.
Сергій воліє не згадувати про пережите на війні. Для рідних ця тема з ним – табу. Молодший, 22-річний син подружжя Марчуків місяць тому повернувся зі строкової служби, де провів три роки. Двадцятисемирічний старший син пройшов медкомісію. Як батько, Сергій не хоче, аби діти воювали. Але свідомо розуміє, що і переховуватись – не варіант для здорових чоловіків.
Іноді ми навіть не знаємо, куди наших знайомих закинула доля через ту кляту москальню з їхньою війною. Не завжди знаємо, хто і де воює, кому і яка потрібна допомога чи навіть підтримка добрим словом…
Тримайся, друже. Дякую тобі за захист і мужність. Хай Господь допомагає тобі якнайшвидше одужати і посилає добрих людей поруч!
Наталя ГАМЕРА
