Світанок на Дніпропетровщині ще добре очі не протер, як волонтери знову вирушили “на завдання”. Наступний день у планах – Донеччина.
Найперше хлопці розшукали місце, де чекав поранений залізний воїн наших бійців-земляків. Взялися штовхати машинку на лавету. А воно, хоч і мале, та важке і вперте.
І тут настав, певно, мій “зірковий час”. Бо я виявилась найлегшою серед водіїв, хто може кермувати машинкою на лавету. Це був мій перший такий водійський досвід. Нічо. Не впала.
Хлопці підштовхнули реношку до місця, звідки вже зачепили лебідкою і підтягали вручну. Саме на цю процедуру нагодився ще Тарас Коляда і його міцні побратими.
Тарас саме декілька днів, як повернувся з лікування. У хлопця понад 30 контузій, 4 поранення, отриманих у боях за Авдіївку. Він учасник бойових дій з 2014 року. Сьогодні Тарас уже в іншій бригаді, на Харківському напрямку. Машина, яка була в нього ще з минулого року, навічно залишилася з обгорілими захисниками в смертельній пастці знищеної Авдіївки. Тож хлопці знову потребують авто. Віталій Данилюк уже купив джип. Він зараз проходить техогляд та обслуговування у лановецьких майстрів, невдовзі відправимо на службу.
Декілька хвилин на спілкування, Тарас подарував шеврон, воїни залишили пам’ятні автографи на прапорі, ми передали їм турнікети і вони рушили знову у свої воєнні будні. А ми – далі за маршрутом.
У Костянтинівці вивантажили генератор Володі Паламарчуку. Віддали Ярославу Кравцю традиційні “іграшки”.
А в Дружківці мали велику приємність вітати з днем народження золотих рук майстра, винахідника, воїна і просто хорошого хлопця Віктора Прокоп’юка. Так співпало, що побачились з ним у день іменин. І я знала про це. Тому разом з Олександром Матевощуком перед поїздкою шукали в крамницях щось недороге і пам’ятне. А Люда Ковальчук з радістю і щиро подарувала м’якого зайця в патріотичних тонах, ще й на пальне передала традиційний донат.
Сюрприз вдався. Плюс завантажили машинку іменинника горою смакоти, щоб зробив собі і побратимам свято.
Довший час Віктор очікує на вантажівку, щоб обладнати її в мобільну ремонтну майстерню. Кошти зібрані, передані для придбання. Але так склалися обставини, що вони зависли не з нашої вини. Тепер ситуація дещо внормувалася, бо за справу взялися перевірені друзі. Сподіваємось на швидке вирішення питання з машиною, а винні отримають заслужене покарання. Можливо, ще й навіть за правилами закону Польщі…
У Краматорську ми передали ще один генератор на службу, вділили добра з общаку Олександру Сачку, Миколі Головку.
Валєра, як завжди, щось там замовлене ще передавав, я не знаю. Пам’ятаю, що потрібні були окопні свічки хлопцям. Тут же не вгадаєш: беремо – можемо назад привезти, якщо не роздали. Менше взяли, чи не брали зовсім – обов’язково комусь би згодились, а нема. Але то не зброя і не транспорт – можна поштою передати. Що ми потім і зробили.
А що ми ще зробили, аби хороших руских стало більше – про це розповім у наступному сюжеті. Адреналін зашкалював, чоботи на чотири розміри більші в’язли в болоті, масивні снаряди лежали, як скумбрія і дуже хотілося в той момент, щоб всі наші відважні оборонці були вдома, в мирній країні, у мирній професії, в чистій і теплій хаті, з сім’єю…
Наталя ГАМЕРА
