Я свідомо не описую деталей про реально важку працю волонтерів, перш ніж команда сміливців вирушить у прифронтовіття з тими машинами і замовленнями від військових. А прохання бувають іноді несподівані та доволі різні. По-можливості виконуємо все. Двигун у нашій команді – Валерій Собчук завжди намагається усе знайти, за все домовитись, нікому не відмовити.
Безперервний цикл дзвінків, переписок, пошуків необхідного онлайн і по місцевих магазинах, посилки на новій пошті прибуття/відправлення, зустрічі, багато зустрічей, розмови, довгі розмови, поїздки ночами до кордону, далекі і декількаденні рейси на фронт, дописи, збори, консультації, поради, прохання, подяки… І при цьому – правда. Гірка правда про війну і тих, хто не повернеться з тої війни, про тих, у кого вона не закінчиться навіть, дасть Бог, у мирному житті після перемоги. Безліч справ суто на волонтерських засадах паралельно з тим, що кожен з нас ще має основну роботу. І, на жаль, ряди волонтерів не особливо поповнюються. На жаль, і віра в перемогу щоразу меншає, коли накриває правда. Проте, якщо знаходяться люди, які вірять тобі, довіряють тобі, надіються на тебе – нема права на зупинку. Бо насправді український фронт тримається завдяки нашим незламним і мужнім на передовій та невгамовним і невтомним у тилу… Дякуємо за потужну підтримку закордонним друзям, які вірять в Україну і дієво допомагають українцям у боротьбі з московськими монстрами!..
І так. Їдемо ми далі…
На Запоріжжі наші екіпажі мали дуже багато побачень і зі своїми земляками, і з їхніми побратимами.
Володимир Кравчук родом з Шумщини. Разом з ним служив Олег Скакун з Грибови. Тіло убитого Олега поранений Володя виніс з-під обстрілів. Ми мали тоді декілька турнікетів від колективу Лановецької міської ради, тож вділили хлопцям. Пізніше Валєра надсилав ще посилку з плитоноскою.
Коли ми сказали, що їдемо в Оріхівський район на зустріч із ланівчанином Русланом Слободнюком, то Володя теж з нами поїхав на побачення з другом.
Побратими Влада Рибалкіна з Краснолуки приїхали забрати замовлених 80 кг шрапнелі. Влад саме був на бойовому завданні. Такі розумахи і винахідники ті молоді вояки, що аж гордість проймає за таке військо професіоналів. Вділили їм ще й трохи смакоти від наших дбайливих господинь.
А з Юрієм Мосейком з Молоткова бачитись – одне задоволення: постійно розчулено зустрічає та з вдячністю обіймає своїх “з миру”. Турбуючись про побратимів, завжди старається привезти їм домашніх смаколиків від земляків, коли зустрічається з волонтерами.
Юра Марчук деякий час працював у військкоматі. Зараз на захисті України на території активних бойових дій. Разом з ним служить Григорій Серпевський з Борщівки. Передали посилку і йому та трохи домашньої смакоти від дбайливих господинь.
Знайомий гурт земляків побачили ми на околиці Запоріжжя. Хлопці з одного батальйону, хіба з різних підрозділів.
Виїхати мали можливість у той день Віталій Бельма з Нападівки, Михайло Слободянюк з Борщівки, ланівчанин Сергій Старостюк, Ігор Косюк.
Забрали важливі посилки ланівчанам Андрію Кутраню, Олегу Тислюку, білозірчанам Віталію Горобцю та Віктору Савчуку, який вже декілька років проживає на Кременеччині. Вділили хлопцям медикаментів та смачних гостинців.
Зустрілися також з Ярославом Малишком з Лопушного. Ми разом з вами, друзі, потім збирали кошти йому на тепловізор. І дрон теж відправили. Це той хлопець, який фартух кондитера змінив на піксель. Разом з побратимами виконує важливі бойові завдання на передовій. Саме після нашої зустрічі вирушали знову в невідомість на декілька днів. Навіть запитали про сухі страви, бо з ними, кажуть, зручно в умовах без умов.
А ми ж помчали далі, на знайоме місце здибанки, де на короткий час відбувається така собі лановецька тусовка.
Про торт-сюрприз, крило ворожої ракети, шолом танкіста та відірваний фаркоп – читайте в наступних сюжетах.
Наталя ГАМЕРА
