Дев’ятнадцятирічною Дарина Бочина потрапила на фронт після закінчення у 2023 році Військового коледжу сержантського складу.
Ще навчаючись у школі Дарина мала твердий намір стати військовослужбовицею, як її старший брат. Любомир Бочин – кадровий офіцер, учасник бойових дій. Служив ще з часів АТО, зараз продовжує захищати Україну на південному напрямку.
Для їхньої матері Ольги війна розпочалася в 2014-му. Тривога за сина, співпереживання за долю країни спонукали жінку допомагати військовим. У сім’ї Володимира та Ольги Бочинів з села Молотків – четверо дітей: син і дочки. І тепер уже троє онуків. Дружні, працьовиті, вони завжди готові один одному підставити плече, допомогти, розрадити. А ще їм усім болить Україна, тож безперервно допомагають війську продуктами і коштами. Старший син, наймолодша дочка і зяті на фронті. І не важливо, чи саме вони скуштують домашнього смаколика та консервацію, які готує мама зі своїми подругами, чи інші захисники та захисниці, проте жінка невтомно куховарить упродовж 10 років за найменшої вільної хвилинки.
Змалку наймолодша Дарина могла і бараболі кіньми підгорнути, тримаючи плуга, і корову видоїти, і город доглянути, і за господаркою приглянути не гірше дорослих. А господарка була чималенька в сім’ї. Ще школяркою Дарина завела кіз, сама їх доглядала, доїла, годувала. Молоко і молоденьких козенят продавала. Сільська дівчина не боялася ніякої роботи. Та й завжди вміла за себе постояти. Мала, як кажуть, залізний характер. Тому рішення Дарини вступити у військовий коледж не здивувало ні родину, ні односельців. Вона закінчила місцеву дев’ятирічку та старші класи Лановецької школи №1. Далі, у 2021-му, поїхала вчитися до Львова. Торік у червні її, дев’ятнадцятирічну випускницю Військового коледжу сержантського складу, відправили у бойову бригаду командиром взводу забезпечення.
З Дариною наша волонтерська команда уперше зустрічалася ще восени на Донеччині, коли ми доставили в її підрозділ новий генератор, натомість забрали на ремонт несправний.
Привезли домашніх смаколиків від її мами і сестер, а також вділили трохи із загального збору. Дівчина передала все хлопцям. Сама ж скуштувала тільки завиванець. Його смак чомусь їй запам’ятався до нині. Навіть маму просила наступного разу теж спекти їй завиванці. Я так здогадуюсь, що це була випічка моєї свахи з Соколівки. Величезна вдячність усім господиням з Лановеччини, які допомагають нам відправляти на фронт машинки захисникам не порожніми, а наповнені смачною турботою дбайливих господинь.
Розмовляючи з військовими, які приїхали з Дариною до нас на зустріч, я обмовилася, що дуже гарна дитина, ця Даринка. А один з них так серйозно: «Це не дитина, це КОМАНДИР». Чесно? Було приємно таке чути про землячку, юну патріотку і захисницю, авторитетну дев’ятнадцятирічну командирку, яку лагідно, з повагою побратими називають «Квіточка», «Маленька»…
17 січня Дарина зустріла своє 20-річчя. Напередодні їй дали відпустку, тож дівчина святкувала день народження у своєму Молоткові, у колі найрідніших.
Усією волонтерською командою вітаємо нашу захисницю! Разом з головою громади Романом Казновецьким мали за честь обійняти її особисто.
Дякуємо за свідому патріотичну позицію, дякуємо за невтомність, наполегливість, відвагу бути корисною там, де небезпечно, там, де ведуться бойові дії! Будь здоровою, щасливою, зустрінь своє велике і справжнє кохання! Хай Господь і материнська молитва будуть тобі в поміч щомиті твоїх неспокійних буднів і свят. Нехай вдалим і переможним буде для тебе новий рік життя і всі подальші зими, весни, літа й осені! Легкого тобі навчання і здобуття вищого військового звання. Гордимося тобою, наша мила, чарівна КОМАНДИР Дарина!
Наталя ГАМЕРА
