Я особисто не їздила того разу у волонтерський рейс, оскільки він трохи затягнувся в часі, а в мене була поважна причина на ту дату — 25 червня внучечці Олівії рочок. Тож бабуська їздила вітати малечу, а моя волонтерська сім’я в той час зробила шалений круїз Україною, де тримають оборону наші земляки. Не забули і мене привітати з моїм днем))) Дякую, безстрашні! Маю честь з вами разом любити Україну не вдома, на дивані, а дієво — на рівні з тими, хто захищає її зі зброєю в руках! А коньяк питимемо у День Перемоги!
Дякуємо Богові і добрим сердечкам за молитви! Як тільки наші водії покинули Таврійське, його накрили ворожі «гради». Встигли вискочити і вже прямували до інших вояк, котрі чекали їх.
До кого приїжджали волонтери, ті знають і розуміють емоції зустрічей, обійми та важливість таких миттєвостей у горнилі війни.
А ще волонтери уміють збирати в одному місці хлопців, які воюють один від одного неподалік, але жодного разу не бачились і навіть не знають, що так близько знаходяться. “Тільки в різних кущаках”, — як ми вміємо жартувати, бо такі зустрічі організовуємо козакам на фронті не перший раз.
Щемливою була зустріч батька-волонтера з донькою-захисницею. Володя Басок через раптову захворюваність не їздив у рейс, коли ми привозили його дочці Тані тепловізор і старлінк. Але цього разу поїхав, проте фотки не збереглися на телефоні. А шкода… На архівних фото, що додаю, Тетяна Василинюк з побратимом і волонтерами та Лановецьким міським головою під час нашого рейсу у травні. Тоді зустріч була не менш бентежною, бо дівчину з позивним «Сонечко» люблять і поважають побратими, а нам було за честь обійняти її і передати замовлені прилади, без яких артилеристам аж ніяк на бойових позиціях. Таня тоді купила нам відомий у Костянтинівці шашлик у місцевих відчайдух, які при дорозі, що обстрілюється, умудряються торгувати. Гостинець волонтерам від захисниці — це було доволі зворушливо і надзвичайно приємно. Ось такі вони, українські Воїни!
Де траплялася хоч найменша можливість, то вояки старалися пригостити волонтерів кавою чи обідом, демонстрували свій побут, підписували прапори для майбутнього музею, передавали шеврони і трофеї та слова вдячності всім, кому не байдуже до захисників і того, що відбувається на передовій.
Рома Рейтор! Чебуреки, які ти купив хлопцям, вони до нині пам’ятають і сказали, щоб я обов’язково про них згадала, бо вони дуже їм тоді смакували! Дійсно, бувають такі рейси, що волонтери цілий день кружляють передовою голодні, бо нема часу витрачати на перекуси, якщо все йде за планом і ми ніде не затримуємось у чеканні. Іноді закінчуються свої канапки, а гостинці, які передають господині воїнам, — то для водіїв табу! Порівняно з тим, як військові на бойових позиціях днями не мають можливості поїсти, то ніхто з нас не париться з цього приводу! За клопотами голод навіть не відчувається. Головне — виконати замовлення військових та зустрітися зі всіма, з ким планували і хто мав на той час можливість для зустрічей.
Поки я готувала цей допис до оприлюднення, на жаль, ерефівські снаряди встигли знищити машинку, яку пригнав з-за кордону Вітик Троян, а Валєра Собчук передав підрозділу Володимира Паламарчука. Хлопці засмучені через втрату залізного бійця, який лише 5 разів виїжджав на бойові завдання. Але дякувати Богові, всі живі!
Серйозне поранення отримав Саша Климчук. Цей воїн пройшов бойове загартування ще за часів АТО. Сьогодні, звісно ж, він знову в лавах ЗСУ. Швидкого тобі одужання, козаче!
Війна не шкодує нікого, російські снаряди не перебирають жертвами. І якщо ми не будемо допомагати передовій, то це призведе до ще більших втрат! Можна бути бідним, байдужим, гоноровим, злим на владу в державі, на безвідповідальних командирів на фронті, але коли твоє життя в небезпеці, то варто задуматися, що важливіше: спостерігати, відсторонившись від соціалізації, чи бути в рядах тих, хто наближає нашу спільну перемогу активною дієвістю!
Про ще один із рейсів лановецьких волонтерів на Донеччину читайте у моїх наступних репортажах. А хто має бажання долучитися фінансово до реалізації допомоги воїнам нашою командою, то нагадую картку
5168 7574 0793 5040
Дякуємо за довіру всім благодійникам! Завдяки вашим донатам нам вдається закривати чимало замовлень військових. Ми допомагаємо тим, хто живе на Лановеччині, кого знаємо. Чому? Бо так простіше звітувати про зроблену роботу. Її не потрібно особливо афішувати (що не завжди схвалюється), натомість результат дієвий, бо рідні і знайомі знають, чим їм допомогли і хто допомагає. Особливий респект постійним жертводавцям в Україні та за кордоном! І нашим юним волонтерам! Дякуємо за довіру! Працюємо далі!
Наталя ГАМЕРА
