Ця поїздка дуже ретельно готувалася: волонтери оголошували збори коштів на авто, господині чекали погодження на приготування домашніх смаколиків, небайдужі передавали гроші, солярку на автівки і купували продукти та необхідні речі військовим.
Затримка була за самими автівками, які мав купити наш добрий друг у Польщі Вітик Троян. Але сталося так, що до нього приїхала волонтерка з Америки і вони разом мали перевезти гуманітарний вантаж на Херсонщину. Після повернення Вітик разом з дружиною Тетяною одразу ж поїхали за автівками, про придбання яких заздалегідь домовилися з власниками. Проте ті люди трохи підвели: одне авто виявилося несправним (від’їхали 10 км і змушені були повернути його назад), інше взагалі власник продав, натомість пропонував їм модель, яка не підходила нашим хлопцям за технічними характеристиками і нам по коштах, за третьою довелося долати декілька сотень кілометрів, оформляти документи купівлі-продажу майже вночі. Гнали всі ці машини до кордону.
Це хіба швидко пишеться, але не так легко робиться. Спочатку перегнала через кордон Тетяна одну машину і залишила на парковці за митницею, а потім Вітик другу та дочка Анна і її наречений третю. Враховуймо і черги на кордоні.
Наші водії забирали одночасно три машини. В Ланівці приїхали лише на світанку й одразу ж Валерій Собчук узявся за підготовку транспорту на службу в ЗСУ. Дві потрібно було пофарбувати, на одну замовив запчастини, потім ще випливли певні неполадки… Словом, пригнані в четвер удосвіта, лише в суботу ввечері машинки готові були мчати на Запоріжжя і Донеччину. І то — завдяки допомозі місцевих автомеханіків. До речі, четверта — це машинка, яку безоплатно передали знайомі Віктору Ратушкові, а Валєра ще з нею добряче помучився, довівши її до стану придатної на передову, бо і коштів на ремонт вона потягнула немало.
Загалом у рейс їхали 4 машинки на ЗСУ і два волонтерських буси з лаветами. Водіїв-волонтерів Олександра Цимермана, Валерія Собчука, Романа Гончарука, Віталія Вів’юрка, Богдана Полоза, Олександра Бурака, Володимира Баска й Олексія Жмудя благословив у небезпечну подорож капелан о.Олександр Копійковський.
Вантажились з волонтерського центру, що на ринку. Було трохи індивідуальних передач військовим і вдосталь завантажили гостинців захисникам.
Велика вдячність за домашні смаколики безвідмовним господиням з Якимовець, Юськовець і Краснолуки, Борсуків і Нападівки, а також села Загірці. До кого звернулася — ніхто не відмовив! Смачнюще печиво напекли викладачки Лановецького училища. Не обійшлося і без необхідних у польових умовах сухих супів і борщів від господиньок з команд «Бандерівський борщ по-лановецьки» та «Козацькі страви для ЗСУ по-лановецьки». Дуже великою підмогою хлопцям стали домашні яйця, які зібрали в селах активісти-волонтери. Військові просили ще, бо це і харч, і не псується в спеку, і малозатратний по коштах продукт. А також смачними були ковбаски та шпондерок із м’ясного цеху села Гнилички, які купив і привіз Микола Приймак. Тим цехом керує москалівчанин Ярослав Захарук. М’ясо свіже, технологія приготування ковбасних виробів сподобалася козакам. Микола Володимирович разом зі своїм братом раніше купували свині, а жінки в Москалівці переробляли на тушонки. Ці тушонки відправляли посилками на передову землякам із Білозірки, Плиски, Москалівки та Шушковець. Микола Володимирович одного разу передав також і на волонтерську поїздку на Донеччину 40 баночок тушонки, яку ми розприділили кожному, з ким із земляків зустрічалися. Так було і з ковбасою того разу — всім по декілька видів.
Помічними хлопцям на фронті були спреї від надокучливих комарів, які власноруч виготовляла Богданка Барва, а ще настрою нашим воїнам додали листи слухачів літньої школи «ПроМова», якою керує дружина військового Лілія Матевощук.
Насправді багато людей долучилося, коли ми оголосили збір у дорогу на фронт. Цього разу і кошти надійшли, і солярку місцеві підприємці приносили. Не всі горять бажанням, щоб озвучували їхні прізвища. Але про їхній внесок знаємо ми і Всевишній, і це немаловажно. Залишок з поїздки в сумі 11 тисяч ми використали на запчастини до машин, що готувалися в наступний рейс, та деякі замовлення військовим у різні напрямки лінії фронту. Жодна гривня не залишилася не задіяною.
Кого з хлопців зустріли і як зустрічали водіїв-волонтерів земляки на передовій — про це у наступному сюжеті.
Наталя ГАМЕРА
