Добравшись до Краматорська без перешкод і затримок на блокпостах, ми зустрілися у визначеному місці з Толіком Шпаком. Він саме повернувся з бойової позиції. Хлопці перенесли посилки йому в машину, і Володя Басок та Олексій Жмудь із завантаженою лафетою та порожньою тарою поїхали додому. Дякувати Богові, наступного дня благополучно прибули в Ланівці.
А ми попрямували за Толіком в інше прифронтове місто, де волонтерів чекали й хвилювалися, що ніч, а вони ще досі кружляють дорогами війни.
«Будете, як вдома», — пообіцяв Сергій Іванов. Насправді вдень, коли телефонували Сергієві, він казав, що хатинка, куди вони зараз приїжджають з бойових позицій на короткий відпочинок, маленька. Але запевнив, що якось потіснимось, мовляв, скільки тої ночі…
Проте так шикарно волонтери ще не ночували, перебуваючи в рейсі за декілька кілометрів від лінії фронту, неподалік легендарного Бахмута.
Вийшли з машини — темінь непроглядна. На вулиці — ні зірочки, з будинків, де навіть люди ще живуть, — ні промінчика світла. Де ми є — не знаємо. Напомацки йшли за Сергієм, минаючи хатинку з військовими: «Будете ночувати отут. Господарі хороші, запропонували житло своєї дочки. Вона з дитиною виїхала».
В хаті чистенько, тепло, затишно. Господиня люб’язно нас зустріла. Ще й борщ смачнющий приготувала, дізнавшись, що приїдуть волонтери. Вечерею хлопці гостили нас у своїй хатинці.
Сюди і кіт їхній прийшов. До речі, за ним вони поверталися в попереднє помешкання, яке знищив ворожий снаряд. Хлопці так звикли до вусатого, що не змогли не забрати його з собою. А той чекав на них біля розбитого паркану. Нині ж владарює над мишами в новій оселі і ніжно ластиться до своїх захисників.
Тьотя Валя і її чоловік Володимир — одне із небагатьох подружніх пар, які надали прихисток українським військовим. Дбають, щоб і помилися хлопці, і смачненького приготують їм. Жінка любить куховарити. Рідні виїхали, піклуватися нема про кого, то військові для неї — як свої. На Донеччині це, відверто кажучи, велика рідкість…
Зранку ми поспіхом згорнули свої спальні мішки, вмилися і рушили до хлопців пити каву. А на вулиці з самого досвітку вже пантрували тьотя Валя і дядько Володя, боячись пропустити мить, коли гості покидатимуть їхню оселю. Щира і щедра господиня напекла нам в дорогу пиріжків — і солодких, і з картоплею. Це було несподівано, доволі зворушливо і так приємно. Вдвічі приємніше усвідомлювати, що не всім жителям сходу України промили мізки російською пропагандою. Ця сім’я патріотів запевняє, що мало хто їх тут розуміє. Але їм байдуже! Пан Володимир не випускав з рук прапорець і запрошував до свого помешкання, де живе Україна. Важливо, що Україна живе в їхньому серці!
Ми пили солдатську каву по черзі. На подвір’ї. Зі смачними пиріжками. Одні військові прибували з бойових позицій, інші від’їжджали. Артилеристи завзято підписували прапори, жартуючи, що відчувають себе знаменитостями, які роздають автографи. А наша команда, попрощавшись з ними, взяла курс на Дніпропетровщину.
Дорогою мали ще одні пам’ятні зустрічі з військовими, зупинялися пообідати і довго чекали своє замовлення в придорожньому кафе. В Новомосковську кружляли в пошуках спочатку потрібних шин, а потім шиномонтажу, бо необхідно було поміняти два колеса в лафеті Віталія Корнієнка. Він дав добро користуватися нею будь-коли з метою перевезення машин для ЗСУ. Але була загроза, що колеса можуть не витримати ще одного навантаження.
Стикнулися у цьому місті одночасно і з прикладами контрасту відношення до волонтерів та допомоги війську загалом. Посеред траси ще навіть ремонтували бус, бо він трохи «втомився». Благо, що наші водії не тільки вміють кермувати, а й лагодити техніку.
До села поблизу Кам’янського добралися уже пізно ввечері. Тут, дякуючи добродію Олегу, завантажили на лафету побитий пікап. Чоловік радий був допомогти, а нам було приємно мати справу з хорошими людьми, відповідальними, безкорисливими і щирими.
Загалом ця поїздка була однією із вдалих, більш-менш спокійною і насиченою як несподіванками, так і приємними зустрічами та новими знайомствами. На жаль, бачили ще масштабнішу руйнацію Донеччини. Як шкода, що наша нація втрачає тут патріотичний цвіт. Все менше залишається й мирного населення. А орду російську не так легко здолати. Воно озброєне, озлоблене, жорстоке, з повною відсутністю чеснот, зате з підтримкою значної маси колаборантів і нелюдською ненавистю до українців…
Перемогти окупантів можливо. Для цього необхідна сучасна зброя, потужна техніка, оптика, бажання політиків, а ще наша з вами згуртованість, об’єднання, допомога і підтримка рідного війська. Те, що залежить від кожного з нас, варто використовувати за найменшої нагоди. А донати на допомогу захисникам можна надсилати на мою картку. Невдовзі новий рейс, нова техніка для ЗСУ. Потрібні кошти на пальне плюс на нові важливі замовлення від захисників на передовій.
5168 7574 0793 5040
Наталя ГАМЕРА
