Поїздка на Донеччину лановецьких волонтерів у березні була доволі продуктивною і, дякувати Богові, вдалою. Замовлення військових виконали по-максимуму.
Збір посилок і завантаження проводили у волонтерському центрі ГО «Простір активної та сучасної». Сюди привозили свіжу домашню провізію господині Якимовець, Білозірки, Вишгородка, Соколівки, Буглова, Юлинець, Борсуків, Нападівки та інші. Чимало пакунків міксів власної продукції передали дівчата команд «Бандерівський борщ по-лановецьки» та «Козацькі страви для ЗСУ по-лановецьки», не забули ми й про знамениті вітамінні суміші Богданки Барви, а також м’ясні тушкованки передав хлопцям-землякам аграрій Іван Хаблюк. Велика вдячність Тетяні Рибак зі Львова за енергетичні батончики власного приготування, які ми з паном Петром Гуртовим встигли забрати з пошти в день відправлення на схід. На замовлення артилеристів прихопили ще маскувальних сіток, сплетених у будинку культури волонтерками, яких згуртовує наша невтомна патріотка Марія Романчук. Були також індивідуальні посилки воїнам-землякам від рідних. Люди стільки всього наготували, щедро, з любов’ю, тож ми тішилися, що буде чим пригощати військових на фронтових дорогах важливої волонтерської місії.
Клопоталися волонтери, щоб усе посортувати за пунктами призначення визначеного маршруту, завантажити, розмістити у всі машини. Такий жвавий рух був і в волонтерському центрі, і на прилеглій території! Стільки помічників, що раділа душа. Ой, цього разу навіть вдоволь зробили фото і відео моментів завантаження. Для історії.
А ще приємно, що багато людей долучилися фінансово, аби ця поїздка відбулася: донатили і на транспорт воякам, і на дорогі штуки для ефективнішого нищення московитів, і на пальне в дорогу. До речі, на 100 літрів солярки офірував кошти і відомий у нас правоохоронець Володимир, який уже також поважає роботу волонтерів.
А везли лановецькі волонтери-водії чотири автівки захисникам — у бойові підрозділи Романа Ліщука, Юрія Медвецького, Сергія Басюка та Дмитра Харчука. Команду відчайдух і транспорт благословив у дорогу о.Олександр Копійковський.
За кермом Т4 їхали Роман Гончарук і Саша Ткачук, L-200 гнали Віталій Данилюк та Богдан Полоз, позашляховики на лафетах перевозили бусами Олександр Цимерман і Валерій Собчук та Володимир Басок і Олексій Жмудь.
З іншого цінного вантажу був MAVIC 3, тепловізор, приціл і деяке важливе спорядження, яке замовляли військові, а Валерій Собчук турбувався про закупівлю та подбав за доставку. Також завдяки Валерію та О.Цимерману і друзям у Польщі два позашляховики і течик доставлено з-під кордону в Ланівці. Пікап пригнав з Лондона Віталій Данилюк.
Збір коштів та залучення нових меценатів, пошук варіантів машин, клопіт з доставкою, ремонт, закупівля запчастин, фарбування, логістика — увесь цей процес — то злагоджена командна діяльність та комунікація лановецьких волонтерів. У кожного своя відповідальна ділянка роботи.
Як зазвичай, вирушили в дорогу ввечері, а зранку вже мали перші зустрічі на Донеччині.
Традиційно завантажили бойове авто підрозділу Максима Морозова (позивний Лютий). Його побратими приїхали з Авдіївки. Це місто — мішень нещадного арт і авіа обстрілу московитів, тож хлопці ніколи не відмовляються від волонтерської допомоги з продуктами. Передали ними також важливу посилку Тарасові Коляді та гору домашніх смаколиків на додачу.
Приємно було познайомитись із військовим Владиславом Давидовим.
А Володимира Шостака знаю ще як волонтера-водія. З початку повномасштабної війни Володя пропонував і ніколи не відмовлявся від послуг перевезення різних вантажів власним бусом. Сьогодні він захищає Україну в лавах ЗСУ.
Зустріч у визначеному місці одразу з декількома адресатами, а ще цілою командою водіїв — це гамір, метушня, радість і хвилювання. Насамперед — розібрати адресні посилки, додати «добра» з общаку, придумати приводи для жартів і посмішок, потім не забути прапори попідписувати, випросити шеврон чи ще якусь пам’ятну річ від військового для майбутнього музею, пофоткатись, пообніматися і з гірким осадом поспіхом прощатися, бо день короткий, а потрібно встигнути до всіх.
Минаючи небезпечні ділянки дороги, щоб не потрапити під небажані обстріли, ми трохи змінили звичний маршрут у напрямку Краматорська. Але і тут не уникнули смертоносного гуркоту, а напрям шляху, яким рухався наш обоз, дуже нагадував автодорогу Ланівці-Білозірка, де місцями рухатися більше 1-2 швидкості нереально… Навігатор завів у якісь дебрі, в болото, під копальню.
Тут зустріли місцевого чоловіка на легківці, який підтвердив, що ми в повній… калабані… Нарікав на олігарха Ахметова і його привласнені родовища, на жахливий стан об’їзної дороги та місцевого голову громади. Просив, щоб ми з ним розібралися, бо своїх він не чує…
Для того сьогодні й відстоюємо своє: щоб нас чули, щоб те московське шобло і все, що з ним має хоч найменший зв’язок чи прив’язку, навіки зникло з української землі. Ну, і гнид українських не омине така ж участь. Бо намножила корупційна приманка тої зарази, глибоко вкорінила поміж людьми, що важко тепер підібрати дієву вакцину проти владних пристосуванців усіх щаблів, а заодно й примітивних шавок “місцевого розливу”. Але на все свій час… І цей час настав. Бо війна оголила чимало таємно-явних прихованостей…
Тим часом про те, як наш волонтерський обоз посеред шляху на Краматорськ спиняв на ходу зі свого бойового авта ланівчанин-військовий та про інші пригоди лановецьких водіїв у прифронтовій зоні читайте у наступному сюжеті.
Наталя ГАМЕРА
