Відколи почала писати репортажі про волонтерську роботу у прифронтових місцях, спостерігаю за кількістю читачів цих дописів. Розумію, що сенсації і фото з похорону загиблого чи інші тексти (бажано на 5 речень максимум) набирають шалену кількість переглядів у соцмережах, їх частіше поширюють, коментують зі співчутливими картинками. Якось навіть думала, що не буду писати подробиць про наші пригоди в дорозі, про військових, кого зустрічаємо, про те, що веземо, про тих, хто готує смаколики і машинки в далеку дорогу. Кому цікаво, той прочитає в моїй книжці, до якої я готую матеріали ще з 2014 року. А хто не цікавиться таким контентом у соцмережах, то навіщо маю витрачати свій час і мозкові ресурси: закинула пару фоток з поїздки, і все. Ніхто того не хоче читати, бо надоїла війна, що затягнулася, надоїли волонтери, яким завжди щось потрібно і вони ще й катаються по всьому фронту днями і ночами заради селфі, надоїли плітки навколо цієї теми…
Але коли знайомі рідні військових питають: «Я пропустила, чи ви ще не писали свої фронтові сюжети?», розумію, що хтось та й чекає ці розповіді. Тож писати потрібно хоча б для думаючих і небайдужих.
Коли готувалися в рейс 17 вересня, потрібно було завантажити лише невеличкий бус Олександра Цимермана і пікап військовим, тож багатьох господинь не турбувала проханнями з приготуванням смаколиків. Оскільки дорогою до Слов’янська могли зустрітися з десятком земляків, то вирішили машинку на лафету не ставити, а завантажити її, скільки поміститься індивідуальних передач і зібраного общаку.
Продукція команд «Бандерівський борщ по-лановецьки» та «Козацькі страви для ЗСУ по-лановецьки» користується попитом серед військових на передовій, то завжди звертаюсь до дівчат за допомогою. Їхні коробки-мікси розподіляємо всім. Праця величезної кількості господинь, котрі задіяні у процесі від вирощення продукції до фасування готових сушених овочів і фруктів у порції — неоціненна! А ще плюс волонтерство дітей у зароблянні коштів на закупівлю деяких необхідних інгредієнтів — це титанічна безперервна праця! І добре, що люди займаються посильною допомогою війську. Це все ж краще, аніж нічого не робити, чи ганьбити та знецінювати будь-яку працю.
Я не пам’ятаю рейсу, де б не долучалися зі смаколиками чи з фінансовою допомогою на пальне волонтерки з Борсуківської громади, сестри Олеся Стогній та Галина Бурак. Здебільшого самостійно, заручившись підтримкою небагатьох бажаючих, дівчата печуть і готують смаколики на фронт практично безперервно. При цьому тримають в селі господарку, мають дітей, працюють на роботах. У Галинки ще й вечорами приходять діти плести маскувальні сітки. Трудяжки, яким болить Україна, які зазнали гіркий біль втрати через війну, проте не зчерствіли, а навпаки — дбають про воїнів, як про рідних. Галинка, коли разом з чоловіком і сином привезла готову продукцію, передала пиріжки і волонтерам-водіям у дорогу. Дуже смачні! Дякуємо за турботу! Приємно. А де бере сили й енергію Олеся — один Бог знає. Не стихає її гіркий біль втрати синів, проте вона трудиться для чужих і молиться за них, аби відчували турботу тих, кого вони захищають.
Люди передали свіже сало у пластмасових відерках і в скляних банках. То Тетяна Демчук запропонувала завакуумувати його: і тара збережеться, і пакети менше місця займатимуть. Поважним процесом кермував пан Петро — волонтер з Лисичанська, котрого з сім’єю війна вигнала торік з рідного дому. Та й дому в нього вже не залишилося. І дружина цьогоріч спочила на чужині. А Петро Володимирович продовжує волонтерити у нашому містечку, як робив це з початку війни у своєму Лисичанську та об’їздив там усі навколишні позиції українських захисників. А вже другий рік, як вивчив практично всю місцевість Лановецької громади, бо часто доводиться курсувати йому своєю машинкою у волонтерських справах.
Значну продуктову підмогу доставили господині з Юськовець. А ще сухі та вологі серветки, які необхідні в окопах, як вода. Трохи печива напекли та зібрали яєць цього разу білозірчани, яких організовує до гуртової праці на допомогу воїнам Ірина Лалазарян. Декілька сіток передали волонтерки з Лановецького будинку культури і декілька привезла Галина Бурак. А ще мали пакетик в’язаних шкарпеток від Людмили Собчук. Думали, що зарано ще для них, аж ні — хлопці розібрали, бо ночі холодні, а спати доводиться в польових умовах. Теплий одяг вже вкрай необхідний.
Декілька коробок домашньої ароматної смакоти приготували вправні кулінари з Верещак. Людмила Рип’юк і Оксана Комар доставили все до траси. Просили повідомляти їм заздалегідь наш день виїзду до військових, щоб вони більше змогли приготувати. А ще ці дівчата з категорії любителів читання. Тож чекають мої репортажі, читають про земляків, які воюють, і роблять багато добрих справ, наближаючи перемогу своєю згуртованістю й активністю разом з такими ж небайдужими односельцями.
Чимало ковбаси, енергетичних напоїв та трохи рибних консерв, варення і супів вділили хлопцям з гуманітарного вантажу з Німеччини. Дякуємо пану Гінрікусу Уде і його друзям за турботу про українців та допомогу Україні.
Кому доставили всю цю смакоту, які мали машинні пригоди в дорозі, чому в мене пекли очі на Донеччині — про це та інше в наступних сюжетах.
Наталя ГАМЕРА
