icon clock06.10.2023
icon eye531
Волонтерство

Лановецькі волонтери у прифронтових місцях. Сюжет третій: до військових з Луганська волонтери не приїжджають

  У дорогу тепер — обов’язково з благословенням.

  Пригадую перші рейси, починаючи з лютого 2022-го. Буси відправлялися так часто і велика кількість, а ще в різну пору доби, що священника не було часу, та й, напевно, забували кликати. Зібрали «добро», завантажились, перехрестились і вперед. Вже коли через пару місяців спав азарт до поїздок, коли водіям почали вручати повістки на блок постах, а ще підприємці потроху відновлювали роботу, бо зрозуміли, що війна триватиме не два-три тижні, а сім’ю годувати потрібно, то і поменшало бажаючих вирушати в далекі рейси.

  Коли впевнений у своїй команді, то будь-які проблеми вирішуються оперативно. Так було цього разу. Ніби все спланували, підготували, всіх попередили. Машинка в доброму стані, дякуючи вмілим рукам автомайстрів, водії підібрані (авто праворульне), інші важливі замовлення військових виконали, смаколиків зібрали достатньо, склали маршрут. Але в останній момент довелося шукати водія з відповідною категорією (з правом керування ТЗ з лафетою), а також умінням водити «англійця». Знайшовся такий майже перед самим виїздом.

  Отож, в рейс вирушили наш незмінний власник буса і багаторічний волонтер Сашка Цимерман, виконавець замовлень військових, організатор, комунікатор, також багаторічний волонтер Валерій Собчук, активний тиловий воїн у волонтерському русі, безвідмовний Рома Гончарук і водій багатьох можливих категорій Сергій Левицький.

  За день до виїзду до Роми звернулися знайомі з проханням допомогти з машинами. Потрібно було з Кропивницького перегнати відремонтовану машинку в Покровськ (Донеччина), а з Курахово забрати іншу машинку на ремонт і доставити до Хмельницького. Довелося брати лафету. Завантажили обидві машинки по самі вінця і рушили.

  В Кропивницькому, далеко за північ, як і домовлялися, забрали ще одну машинку. Її залишили на заправці, ключі — у касирів.

  Нічка проминула спокійно. Ніхто не спав. А зранку в Дніпрі зустрілися із Володимиром Кучеруком. Разом із побратимом вони добиралися до Курахово.

   Дорогою змушені були скористатися послугою шиномонтажу: пробили колесо в лафеті.

  Майстерня знаходилась поблизу озерця. Майстер спокійно собі ловив рибку. Але коли ми під’їхали, його охоронець швиденько сповістив про свіжий заробіток. Латка на колесі обійшлася нам у 200 гривень.

  Доки стояли тут, Володя з побратимом підписали прапор, трохи поспілкувалися. Розповіли про важкі бої, про втрати побратимів, техніки і майна. Зараз мають переїжджати на нові позиції на південь. Невеселі реалії…

  У Покровську нас уже чекали власники автівки, яку ми забрали в Кропивницькому. Молоді хлопчиська. Сашко родом з Луганська. Коли ми запропонували їм домашніх смаколиків — не відмовились і з радістю брали все, що у нас було. Ще вділили їм маскувальну сітку. Зрозуміло, що до них волонтери не приїжджають так адресно, як тернопільські, приміром, до своїх земляків. Хлопці були вдячні нашим водіям за те, що виручили з машинкою, і за важливу для них продуктову підмогу. Ми мали зустрітися з ними по дорозі додому і забрати на ремонт їхню іншу машину.

  Тут, у Покровську, Володя Кучерук з побратимом перевантажили коробку передач і запчастину до своєї машини, які купив Валєра. Домовились, що луганчани підвезуть їх до Курахово. Добре, що їм по дорозі, бо інакше хтось із побратимів морпіхів мав би їхати за ними сюди.

  А наш шлях продовжився в напрямку Костянтинівки. Десь там, за декілька кілометрів від Кліщіївки, нас чекали вояки з 80-ки. Розминулися з ними, довелось повернутися. Трохи вділили хлопцям домашньої доброти і попрямували далі.

  Наступною була зупинка десь на околиці Дружківки, де ми залишили машинку для Тетяни і Павла Василинюків. Про цю здибанку я писала в першому сюжеті. А який мали «базар» під Краматорськом і в Слов’янську — читайте в наступному дописі.

Наталя ГАМЕРА