Кожне слово теми війни і всього, що з нею пов’язане, мені щоразу дається важко, коли беруся описувати побачене і пережите. Ніколи не знаю, з чого почати. Не знаю, як правильно сказати. Тому – почну спочатку і писатиму правдиво. Бо зробила висновок, що більшість людей не орієнтується, в чому полягає місія волонтерів-водіїв.
Отож. Черговий рейс лановецьких волонтерів у зону активних бойових дій був також надзвичайно важливим. Готувалися доставити спочатку дві автівки для ЗСУ, на які збирали кошти дружини військових Олега Копійковського та Романа Ліщука. А в рейс вирушили ще дві машинки: для підрозділу артилериста Сергія Іванова та хлопців з батальйону спеціального призначення Донбас.
Попередньо планували виїзд трьох бусів. Але один власник буса з фаркопом не зміг поїхати. Заміни не знайшли, тому Саша Цимерман за день купив і встановив фаркоп на свій бус (пасажир). Він мав їхати в будь-якому випадку, щоб забрати водіїв у зворотньому напрямку. А вийшло, що доставляв ще й на лафеті машину. Власник вантажного спрінтера Володя Басок нещодавно також встановив фаркоп лише з метою перевезення автомобілів для ЗСУ у зону бойових дій, бо раніше перевозив на схід України лише продукти військовим.
Вирішили, що два буси повезуть на лафетах дві машини і дві поїдуть своїм ходом. Волонтери визначилися із складом водійських екіпажів. Подзвонили певній кількості господинь, котрі заздалегідь виявили бажання наготувати домашніх смаколиків. Розрахували, скільки всього потрібно у два буси, бо ще ж мали бути індивідуальні посилки. За кошти, що надійшли на потреби воїнів ЗСУ, Валерій Собчук закупив необхідні для них речі у польових умовах, а також виконав усі замовлення. І, головне, разом із командою незмінних лановецьких волонтерів-механіків подбав про справний технічний стан автомобілів, що вирушали на фронт. Словом, спланували і підготувались до рейсу завчасу.
Східна частина України — особливий напрямок, бо саме там ворог активізував свої сили і нещадно поливає артилерією, авіацією та всіма іншими способами територію з мирним населенням. Українські війська дають відсіч, але, як бачимо, їм не обійтись без підтримки тилу, без допомоги волонтерів. І тут важливо підібрати команду, яка усвідомлює свою місію, розуміє ситуацію і морально готова до будь-яких непередбачуваних моментів. Саме такі водії і вирушають.
Хочу наголосити, що останнім часом волонтерські виїзди у зону активних бойових дій відбуваються переважно з метою доставити авто для бійців і дорогого обладнання. Більшість замовлень військових Валерій Собчук відправляє поштою. За багаторічний період війни росії проти України у Ланівцях сформувалася команда надійних людей, де кожен має свою функцію і відповідає за певний напрямок (дехто з активістів приєднався рік тому). Це не організація, не фонд, це звичайні люди, котрі вільний від основної роботи час присвячують безкорисливій справі для допомоги ЗСУ.
Але цього разу виявив бажання особисто доставити авто один із родичів військового. Ніхто з нас не хотів змінювати плани, але ми всі розуміли добрі наміри цього чоловіка. Григорій Софіюк погодився сісти за кермо, тому вирушив замість визначеного раніше волонтера-водія Сергія Яремка.
Священник о.Олександр Копійковський благословив волонтерів, свяченою водою окропив транспорт, ми помолились і десь близько 18-ї години 15 лютого рушили: Володимир Басок і Григорій Софіюк, Роман Гончарук і Олександр Ткачук, Віталій Вів’юрко і Богдан Полоз та Олександр Цимерман, Валерій Собчук і я із зошитом з важливими логістичними записами.
Як зазвичай, екіпажі, що рухалися за транспортом з лафетою, слідкували, чи добре прикріплена машина, чи все на місці. На заправках зупинялися, робили огляд транспорту. Вночі на півдорозі виявилося, що є технічна несправність лафети, якою перевозили пікап. Цю машинку допоміг пригнати в Україну Віталій Данилюк і його друзі з команди «Тазики для ЗСУ» https://lannews.net/tazyky-dlya-zsu-volonter-iz-lanovechchyny-zajmayetsya-prydbannyam-i-perepravlennyam-avto-v-ukrayinu/
Тримаючи зв’язок по телефону з кожним екіпажем, визначились, що зупинемось і доведеться звільнити лафету. А машина, яку заправили до повного баку, поїде своїм ходом. Саме в цей час московити запускали смертоносні ракети поблизу Кропивницького. Одну на наших очах українська ППО збила, а одна впала за метрів триста від місця, де ми мали намір зупинитися. Вже й ввімкнули повороти для зупинки. Але було вузьке узбіччя, тож проїхали ще метрів двісті, що й уберегло наш волонтерський кортеж від небажаних наслідків. Щось таки добряче пошкодили вороги, бо ще довго палало позаду нас, куди миттєво помчали пожежні машини.
За кермо пікапа виявив бажання сісти пан Григорій. Ніхто з водіїв не сперечався з ним, але сказали, що будь-якої миті готові підмінити його. Лафету залишили на найближчій заправці.
Оскільки машина була завантажена так, що і на передньому сидінні лежали коробки, їхати міг водій лише сам. Та ще й кермо справа. У кортежі два буси рухались попереду, пан Григорій пікапом посередині, за ним ще дві автівки. Так ми їхали з короткими зупинками аж до світанку наступного дня.
Чому виїжджаємо на ніч? Бо відстань у понад тисячу кілометрів до кінцевого пункту призначення із зустрічами з військовими завжди плануємо долати наступного дня. Розраховуємо, що встигаємо до всіх і ввечері залишаємо зону бойових активностей. Дорогою у зворотньому напрямку втомлені водії відпочивають і сплять по черзі, міняючи один одного за кермом. Таким чином, проводять у рейсі дві ночі й майже півтора дня.
Дорогою Валерій Собчук телефонував до Григорія Софіюка дізнатися, чи все добре, пропонував йому підміну, бо Віталій Вів’юрко зауважив, що він іноді виїжджав на зустрічну. Але пан Григорій запевнив, що все гаразд, що продовжить рух. Проте хлопці вирішили все-таки зупинитись на найближчій заправці чи в будь-якому зручному місці. Але не встигли…
Ми несподівано затрималися на цілий день. Що ж сталося і де довелося заночувати — про це в наступному сюжеті.
Наталя ГАМЕРА
