Олег Анатолійович Плахотний народився 1 квітня 1979 року у с.Вербка Крижопільського району на Вінничині, але дитинство та всі інші літа провів в західній частині України. Батьки-освітяни працювали і жили у Збаражі, там і виростали Олег та його сестра Надія. У 1997 році рідні провели сина до армії, де він був інструктором службового собаківництва. У 1998-му звільнився у званні старшого сержанта, але в наступному році певний час ще служив за контрактом у ЗС УПВ при Управлінні Західного округу.
Після армії Олег працював за кордоном, а надалі доля його пов’язана зі Львовом – там заочно навчався в Українській академії друкарства. Водночас був спеціалістом відділу безпеки ТзОВ “Комплекс-Безпека”, менеджером-експедитором СП “Віско”. Тут зустрів своє кохання й одружився з львів’янкою Надією, в якої одеське коріння. Мати Лідія Петрівна після смерті чоловіка і виходу на пенсію поїхала в Італію, а дітей згодом дороги привели у волинський край, на Лановеччину. Олег з дружиною поселилися в Грибові, дочка Надія – в Молоткові. А до переїзду у 2018 році син працював в Італії оператором машин по бурінню і обробки шкіри. На новому місці проживання облаштовували своє життя. Господар працював в охоронній структурі олійні, а у вільний час продовжував займатися кінологією. Любов до тварин у нього була з дитинства, тож вирощував, виховував собак і котів. Але мирне життя і вимріяне майбутнє треба було захищати. У липні 2023 року Олег Плахотний вступив до лав Збройних Сил України на службу за контрактом.
Після підготовки на навчальному полігоні на Львівщині Олег разом із групою солдатів вирушив в Англію, де освоювали сучасні методи ведення війни, озброєння.
Після повернення в Україну почався бойовий шлях у складі підрозділу 105 окремої бригади територіальної оборони, сформованої на Тернопіллі. Дні і ночі – у протистоянні московській навалі на Сході України. Як командир взводу вогневої підтримки, молодший лейтенант Олег Плахотний завжди був поруч із побратимами, мужньо даючи відсіч рашистам, надійно підтримуючи один одного. А дружина, рідні з вірою і надією чекали від нього вісток. Та 8 квітня під час виконання бойового завдання 83 батальйон втратив трьох воїнів, серед яких був і Олег.
Лановеччина, сльозами зрошуючи, зустрічала полеглого Героя “на щиті”. Квітами встеляли діти його останню дорогу у Грибові, а священники разом із односельцями молилися за вічний спокій новітнього Героя, відданого сина України, щиро висловлюючи співчуття і підтримку родині. Болем і жалем запеклися серця дружини, яка разом із чоловіком творили щасливу сім’ю, матері, яка з далини прилетіла востаннє побачити сина. І в скронях дзвеніли слова пісні, якою проводжали хористи: “Відчуєш, рідна, наші крики до тебе, і тоді згадаєш – нас забрала війна…”
Пам’ятаймо, цінуймо подвиг Олега й усіх Воїнів, які життя віддали за вільну, незалежну Україну. І приймім послання вустами дружини Надії, для якої чоловік був надійним плечем, люблячим та уважним – вона в серці береже все те, чим наповнив її життя коханий чоловік, навіть те, що навчив гарно розмовляти українською мовою – від Героя Олега Анатолійовича Плахотного до всіх нас:
– Наші воїни творять історію своїми Серцями й Тілами. Мій Воїн, мій Чоловік, а для когось Друг і Побратим, життя віддав своє, щоб Україна вільною була. Воїн мій – Олег – загинув за наші Людські цінності, за нашу свободу, любов і вільне життя. Цей біль зачепив кожну Родину, кожного Знайомого, кожного Сусіда. Ми маємо бути гідними Людьми, достойними тих цінностей, які наші Захисники відстоюють своїми життями.
“Будь Людиною!” – так завжди говорив наш Воїн Олег Плахотний (і додавав до сказаного, що тварини більш чуйні і вдячні, ніж люди). Кожен, хто знав його, підтвердить, що Олег любив і людей, і “тварючок” (так він називав своїх собачок та котиків). До нього завжди прислухались, хотіли почути його думку родичі й знайомі. І він нікому не відмовляв.
Проживіть життя гідне, яке було б достойне кожного нашого бійця! Не робіть нічого, що б засмутило близьких! Будьте милосердні до тих, хто цього потребує, будьте співчутливими і завжди пам’ятайте, які цінності відстоюють наші Воїни! Ми маємо жити Гідно і бути Достойними Людьми, щоб наші Воїни знали й відчували, що вони боряться за найкращу Націю у світі!
Марія РОМАНЧУК
