Уже декілька днів не дає спокою черговий терористичний акт росіян на Херсонщині. Цього разу він світового масштабу. Підрив московськими окупантами греблі Каховської ГЕС наніс непоправної катастрофи довкіллю не лише в Україні, а й світі, українській економіці, цинічно позбавив житла і життів багатьох херсонців. Їхні тіла знаходяться на дні та плавають і прибиваються до берегів далеко від власних домівок. Русня безжалісно нищить мирне населення, яке їм не підкорилося, навіть залишившись в окупації. Тому й обстрілює човни з херсонцями, яких намагаються евакуювати волонтери із затоплених місць. Гинуть при цьому і мирні жителі, і волонтери, і рятувальники, і військові, причетні до процесу евакуації з лівобережжя. Масштаби цього рукотворного техногенного лиха важко осягнути; намір істот, що дають наказ на вбивства українців і руйнацію України, не збагнути свідомістю людини зі здоровим глуздом…
Ще свіжими залишаються в пам’яті кадри боротьби жителів Херсонщини з окупантами: зупинка беззбройними людьми смертоносної техніки російської армії, мітинги, партизанщина, а потім — радісні обійми і зворушлива зустріч херсонцями українських військових, які звільняли їхнє місто… Ці кадри облетіли увесь світ. На жаль, світ сьогодні завмер у тупій імпотенції щодо рішучих дієвих кроків проти свавілля російських агресорів та всіх, хто з ними заодно.
Особисто у мене залишилися приємні спогади про відвідини Херсонщини з гуманітарною місією ще на початку квітня. Поїздку тоді організував волонтер Роман Гончарук. Ми везли насамперед квадрокоптер і планшет у підрозділ аеророзвідників, де служить Вадим із Лановеччини. А ще по дорозі завезли памперси у Миколаїв на потреби поранених військових. Там познайомились із представниками місцевого Товариства Червоного Хреста. Гостинні миколаївці запропонували залишитись на обід, але ми поспішали в Чорнобаївку та Херсон, де нас чекали. Тож з приємністю взяли лише по пляшечці води. Загалом, місцеві червонохрестівці активні у допомозі цивільному населенню. А поза робочим часом відвідують поранених бійців у госпіталях, виїжджають на передові позиції оборони до захисників.
У Чорнобаївці земляків з нетерпінням чекав Вадим. Цей молодий чоловік добре розуміється на оптичній техніці, тож керувати квадрокоптером для нього — без проблем. Тому мавік і планшет приймав з радістю і вдячністю усім причетним до організації збору і за донати й турботу з придбанням.
Маленька пташка насправді робить великі капості окупантам. Це війна дронів і ракет, як стверджує Вадим і його побратими. Хлопці на той час жили в будинку місцевого колаборанта, який з сім’єю втік в росію. Помешкання гарне, тож наші вояки підтримують порядок, нічого не нищать. Коли ми зайшли до хати (а тоді була сира погода, дощило), завбачливо запропонували роззутися на порозі. Це приємно здивувало. Коли ступила в кімнати, то зрозуміла чому. Спостерігаючи за мародерством російських солдат, гордість проймає за своїх захисників — розумних, освічених, порядних, патріотів рідної землі.
Кажуть, їх тут привітно зустріли місцеві мешканці. Сусідка тьотя Люба якраз нагодилася з теплими пиріжками. Коли дізналася, що ми волонтери з Тернопільщини, то і нам згодом принесла свіженьких рум’янців з картоплею і капустою. У нашому бусі їй мішечок картоплі знайшовся, і яблук дали. Жінка одразу ж запевнила, що будуть хлопцям тепер пиріжки з яблуками.
У підрозділі разом з Вадимом служать хлопці з різних куточків України. Ті, хто виріс у російськомовному середовищі, поступово переходять на українську. Принаймні, усвідомлюють важливість спілкування державною. Дні, коли ми приїхали на Херсонщину, були пасмурні, моросив дощ, а в’язкий грунт чіплявся до взуття, затрудняючи рух. Але це саме та погода, в яку не літали ворожі дрони, та й рідні також. Працювала лише артилерія, бо час від часу було чути виходи і приходи важких снарядів. Користуючись нагодою в негоду, військові провели нам екскурсію окопами, демонстрували, як облаштували бліндажі, розповідали, як і чим їм доводиться воювати. Поки їхали на позиції, течик забуксував, але у вправних руках Андрія з Миколаєва він здолав болото, хоча я вже подумала, що доведеться виходити і пхати машинку.
Окопи в дощову погоду — то рух з перешкодами ще той. Під ногами — дерев’яні палети, але слизькі, що мешти з болотом на підошві — наче лижі на засніженому спуску. Завбачливі вояки перед входом “у хороми” встановили чистку для взуття. Самі бігають лабіринтами, як хорти на полюванні. А ось новачки тут — як пінгвіни на льоду…
Того ж дня ми зустрілися в Херсоні з іншими захисниками, зокрема, й місцевими добровольцями. Мотивованість цих бійців вражає, бо вони воюють за своє місто, не отримуючи зарплати від держави. Хлопці охоче приймали маленькі гостинці від нас, ставили автографи на прапорі, дарували шеврони для майбутнього музею. До речі, я вже зібрала 80 різних символів військових з різних бригад і підрозділів. Історію більшості шевронів і їхніх власників пам’ятаю. Дарували і земляки, і зовсім незнайомі нам вояки, і навіть поліцейські на блок постах на Донеччині. Усе це «добро» разом із підписами на прапорах зі всієї лінії фронту я бережу, а ще трофеї та гільзи від снарядів і патронів також у майбутньому стануть безцінними експонатами місцевого музею.
Місця, де ми зустрічали в Херсоні українських військових, сьогодні, на жаль, підтоплені. Один із хлопців, з яким тоді бачились, загинув, рятуючи людей, щонайменше двоє (про інших не знаю) отримали поранення на Острові. Херсонським добровольцям після відвідин ми згодом передавали посилки з амуніцією. Їх придбання і пересилка стали можливими завдяки Михайлові та Оресту Кутраням і Романові та Олександрові Гончарукам.
А допомогли зібрати бус на Херсонщину староста і господині села Юськівці, мама військового Романа Рейтора разом із подругами та господинями з Осник, свої фірмові фруктові суміші передала Богданка Барва, сухих супів вділила трохи Іванка Ящук.
Гуманітарна допомога у вигляді продуктів та засобів особистої гігієни, дитячого харчування, памперсів, фруктів надійшла до волонтера Романа Гончарука від закордонних друзів. Усе це Роман разом із Олександром Ткачуком роздали жителям Херсона і ближнього від Чорнобаївки села.
Що говорили херсонці, коли їм пропонували продукти, хто пригостив волонтерів смачним обідом, як переживали окупацію жителі Херсона — про це читайте у наступному сюжеті.
Наталя ГАМЕРА
