icon clock31.08.2023
icon eye5385
ПОДІЇ

“Я знаю, що не повернуся”: Лановеччина слізно зустрічає на щиті 35-річного сапера Артура Стасюка

  В останній день літа Лановецька громада зустріла загиблого 35-річного Воїна Артура Стасюка.

  Механік-водій інженерно-позиційного відділення інженерно-саперного взводу 2 механізованого батальйону військової частини А0536, старший солдат Артур Стасюк загинув 23 серпня поблизу населеного пункту Водяне, що на Донеччині.

  Іванківчанин Артур Стасюк був мобілізований до війська ще в 2015 році, пройшов воєнні випробування часів АТО. Наш волонтерський екіпаж зустрівся з ним на Маріупольському напрямку. Тоді була трохи інша війна, але приїзд волонтерів-земляків завжди сприймався хлопцями з теплотою і вдячністю. Підрозділ, в якому служив Артур, був на позиціях неподалік моря і залишався останнім блок постом до окупованої території. Продукти, які передали земляки, дуже згодилися тоді військовим. Я пам’ятаю практично кожну таку зустріч, і з Артуром теж. Він хотів говорити, охоче підписував прапор, його побратими завзято носили продуктове підкріплення, а вірний чотирилапий охоронець вертівся біля гостей, насторожено слідкуючи за кожним нашим рухом.

  Пройшли роки. Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, Артур був серед тих атовців, котрі першими прийшли до військкомату і записувались на фронт. Щоб захищати Україну, він навіть повернувся з Польщі, де був на заробітках. Його призвали у березні 2022 року.

  «Полеглого Артура волонтери нашого центру чогось запам’ятали дуже добре, — пригадує голова ГО «Простір активної та сучасної та волонтери» Тетяна Демчук. — Я особисто пам’ятаю, як ми допомагали йому зібратися у перші дні війни і він тоді сказав: «Перша відпустка, і я буду у вас». І таки дотримав слова! Після того щоразу, коли приходив у відпустку, заходив до нас зі словами вдячності. Цей чоловік пережив і бачив багато чого, про це говорили його очі, слова та зранене серце»…

  «Останній раз Артур був вдома у відпустці в липні, — каже односельчанка, волонтерка Маша Саєнко. — Потім повернувся і через два дні приїхав на похорон побратима в Збаражі. Я здибалася з ним в магазині, він планував піти на рибалку, відвести душу. Дуже любив ту справу. Я розпитувала, як він і де. Обмовився, що важко там. Сказав, що більше не приїде додому: «Оце як піду, то всьо буде…» Що ти таке кажеш, — сварю його, — вдома дружина, діти, батьки! А він у відповідь: «Я знаю, що не повернуся». Напередодні загибелі переслав дружині навіть паспорт, хоч носив його завжди з собою»…

  Артур Стасюк служив в одному батальйоні з борщів’янином Романом Друзем. Командир 1-го інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу 2 механізованого батальйону Роман Друзь, на жаль, загинув ще в червні минулого року поблизу Вугледару Донецької області. Артур важко переживав смерть побратима і земляка. Спілкувався з його дружиною Яною, підтримував її. Вони родичі. Загалом був комунікабельним, а у війську — відважним та надійним, отримав звання старшого солдата.

  Отак зустрічаєш військового десь там у горнилі війни, поблизу лінії фронту чи вдома, у тилу, і не знаєш, чи не була, часом, ця зустріч останньою…

  Артура завжди підтримувала і розуміла мама Оля, переживала за сина. Для них з батьком Василем загибель Артура — великий удар.

Втрату чоловіка не може прийняти його дружина Марія, плачуть за батьком 14-річна Христина і 12-річний Михайло. У скорботі вся громада села Іванківці. Лановеччина на колінах і в скорботі зустріла свого полеглого Героя.

  Життя українського захисника обірвав ворожий снаряд у День Державного прапора України. Артур Стасюк назавжди залишиться Героєм на щиті у нашій пам’яті та янголом небесного війська.

  Честь, друже. Дякуємо за захист! Миру тобі у царстві Божому. Щирі співчуття дружині, дітям, батькам, братові і всім рідним. Хай Господь кріпить вас і дає сили жити із непоправною втратою.

Наталя ГАМЕРА