Рівно сто років тому, 16 грудня, у селі Снігурівка в подружжя Макара та Наталії Кутранів народився син. В переддень вшанування пам’яті християнського святого і чудотворця Миколая Мирлікійського хлопчика охрестили в церкві села Передмірка (у Снігурівці храм відкриють через п’ять років). Новонародженого нарекли на честь небесного покровителя.
У п’ятдесятому томі «Літопису Української Повстанської Армії» можна знайти такий некролог: ««Славної пам’яті друг Сокіл – Азарт – Кутрань Микола Макарович, син сільського коваля, народився 1922 р. в с. Снігурівка, Вишневецького [а з 1963 року –Лановецького]району, Тернопільської области. Маючи 7-м років, почав ходити до школи у Вишневець. Тут закінч[ив] 7 кл. народної школи і батько його віддає на науку до Української Гімназії в Крем’янці. Тут він учиться до приходу большевиків, де застають його на 4 класі. За большевиків гімназію переформували і він попадає у 8 клас середньої школи і учиться до приходу німців. З приходом німців вступає на матуральні курси в Рівному, які успішно закінчує. В 1943 р. стає учителем в селі Снігурівка, де працює один навчальний рік. Будучи вчителем, стає членом ОУН. Перед приходом большевиків йде в теренову боївку, де працює політвиховником під псевдом «Сокіл». З приходом большевиків в 1944 р. скривається від мобілізації до ЧА, а згодом дістає доручення від районового Провідника Вишневеччин[и]. Мав кілька боїв з большевиками, з яких виходив переможцем. В 1945 році відділ зістає розчленований на рої, а згодом часу з роїв відходили кращі бійці в терен до тер[е]нової праці. При кінці 1946 р. друг «Сокіл» зістає призначеним райпровідником в терені Вишневеччин і працює під псевдом «Азарт». На цьому пості працює аж до липня 1948 р. В липні зістає звільнений з райпровідника і одержує інше завдання.
Селяни Вишневецького і сусідніх районів хилять голови перед Геро[й]ським Лицарем, який мужньо та завзято боровся проти большевицьких окупантів і стелив собі шлях трупами ворогів» (Літопис УПА. Під ред. Гомзяк І. Торонто – Львів, 2010. Т. 50, с. 920).
За скупими рядками – постать талановитої і неординарної людини.
Змалку Миколка був непосидючим та допитливим, верховодив у дитячому гурті. Але коли старші брати сідали готувати уроки, він без вагань залишав забави і вмощувався на краю ослона. Вслід за Василем та Іваном повторював усе, що промовляли хлопці. Так вивчив літери, а згодом навчився читати.
Ставши школярем, легко долав премудрості шкільної науки. Будучи гімназистом, зацікавився літературою, почав писати власні вірші.
Успішно закінчивши 9 клас Кременецької середньої школи, юнак приїхав на канікули додому. Тут його застала звістка про напад нацистської Німеччини на Радянський Союз. А вже через два тижні повз батьківську хату шляхом з Вишнівця (прийшовши в 39-му, «брати з-за рову» змінили правопис назви містечка і воно з Вишневця стало Вишнівцем) на Ланівці рухалося німецьке військо. Йшла піхота. Скрипіли вози обозів. Небачені в селі до цього часу коні-ваговози тягли гармати.
Всі ці події жваво обговорювалися селянами, які щиро сподівалися, що німці проженуть більшовиків і допоможуть українцям налагодити мирне життя. Люди покладали великі надії на знаменитий німецький порядок, вбачаючи у німцях визволителів від червонозоряної напасті. Втім, життя — великий вчитель і прозріння наступило доволі швидко.
Микола завжди беріг зв’язки з колишніми товаришами-гімназистами. Саме через них у першу окупаційну весну вдалося довідатися, що в місті Рівному відкриваються матуральні курси, успішне навчання на яких давало право отримати документ про закінчену середню освіту.
Поїздка в Рівне. Здано вступний іспит. Внесена плата за навчання. І вже 24 квітня 1942 року слухач курсів Микола Кутрань разом з іншими тридцятьма чотирма щасливцями уважно конспектує першу лекцію. Час збігав так швидко, що й не зогледівся, як закінчив курси і знову повернувся в рідне село. А невдовзі відчиняє двері класу вже в якості вчителя. До того ж у Снігурівці! Позаяк місцеві просвітяни ще в 1938 році таки домоглися від польської влади відкриття початкової школи.
У роки німецької окупації директором школи працював Василь Микитович Сірко. Він став для Миколи Макаровича не тільки наставником на педагогічній ниві, але й старшим товаришем і порадником. Не без ідейного впливу Василя Микитовича Микола вступає в ОУН. А коли наприкінці січня-лютого 1944 року на теренах краю активно створюються формування УПА, навчання в школі припиняється: вчителі стають повстанцями.
Микола отримує псевдо «Сокіл» і доручення праці політвиховника в тереновій боївці. Після проходження лінії фронту, щоб уникнути мобілізації до ЧА та арешту за належність до УПА, повстанці переходять на нелегальне становище.
Командування швидко помітило організаторський хист «Сокола». Тож невдовзі він отримує завдання сформувати теренову сотню. Не забарилися і перші бої з більшовиками, і перші втрати.
У переддень Благовіщення трагічна звістка сколихнула околишні села: на Чайчинецькому хуторі Лиса Гора група повстанців мала бій з більшовицькою облавою. Заскочені переважаючими силами ворога, хлопці засіли в стодолі садиби Петра Нікітюка і завзято відстрілювалися. На пропозицію здатися відповіли дружними залпами. Намагаючись захопити когось із вояків живим, облавники запалювальними кулями підпалили будівлю. Сподівалися, що це змусить оточених здатися. Але до останнього, доки не обвалився палаючий дах, з диму і полум’я лунали влучні постріли. У тому бою геройською смертю полягло шістнадцять вояків.
Серед загиблих був Микола Богатюк – зять родини Кутранів. Імена багатьох полеглих приховати від влади не вдалося. Почалися обшуки, допити, погрози. Вишнівецький районний відділ НКВД завів особові справи на сім’ї «учасників банди УПА».
Так, радянська влада називала повстанців бандитами. Але навіть на сторінках більшовицьких документів неможливо приховати героїзм і доблесть повстанців: «Кутрань Микола Макарович, будучи активним учасником бандгрупи УПА під кличкою «Сокіл», займає посаду курінного і веде збройну боротьбу проти радянської влади.
Бандгрупа під його керівництвом у квітні 1944 року в селі Котюжини Вишнівецького району напала на танк і автомашину Червоної Армії, обеззброївши танкістів. Захоплені автомати та гвинтівки забрали. Вбили одного червоноармійця.
У вересні 1944 року в селі Колодно бандгрупою «Сокола» здійснено напад на три військові автомашини, які були спалені, а бандою було захоплено мануфактуру (тобто військову форму – прим. моя), борошно та інші товари, які знаходилися в автомобілях» (з особової справи на «родину учасника банди УПА Кутрань Миколи Макаровича, яка підлягає виселенню», дослівний переклад з російської мій).
Двадцятидворічний повстанський командир швидко став легендою. Із багатьох боїв і сутичок з більшовиками він виходив переможцем, з мінімальними втратами особового складу. Був сміливим до відчайдушності. Неодноразово у формі радянського офіцера серед білого дня ходив вулицями районного містечка Вишнівець. Любив посидіти з радянськими військовими за одним столиком у кафе. Спокійно прощався і йшов, а його співрозмовники знаходили на столі записку: «Привіт від «Сокола».
Сотня «Сокола», очолювана своїм командиром, брала участь у лютому бою, який тривав два дні під селом Панасівка Зборівського району. Це був найбільший бій відділів УПА і більшовицьких військ на Тернопільщині. Відбувся 26 – 27 листопада 1944 року. Зі сторони повстанців у ньому брали участь відділ «Дуная» (точна кількість невідома, можливо, дві чоти) і сотні «Сокола» й «Меча» загальною кількістю близько 250 чоловік. Більшовицькі сили складали частини НКВД та армійські підрозділи з Вишнівця, Кременця, Почаєва, Залізців, Підкаменя і бійці місцевих винищувальних загонів. Вони чисельно в кілька разів переважали сили повстанців. Крім піхоти більшовики мали 40 вершників кавалерійського дивізіону та 6 танків.
Повстанці були оточені зусібіч. Розуміючи, що оборона призведе до цілковитого знищення, «Меч» і «Сокіл» приймають рішення йти на прорив. Вони розділилися і в ході бою втратили між собою зв’язок. Зріділій сотні «Сокола» після п’ятигодинного бою вдалося вирватися з оточення і відійти на Кременеччину. Із сотні «Меча» пробилися з оточення поодинокі бійці. Командир «Меч» –Панкрат Трачук з села Борсуки Лановецького району –загинув у бою.
Після бою по полю роз’їжджав більшовицький танк і чавив гусеницями тіла поранених та вбитих повстанців. Це робилося для застрашування людей, щоб місцеві жителі нічим не допомагали УПА.
Восени 1946 року «Сокіл» отримав наказ від вищого керівництва очолити районний провід Вишнівецького району. Наступні два роки працює під псевдом «Азарт».
І хоч обов’язків побільшало, а боротьба ставала все запеклішою, в скупі хвилини затишшя юнак завжди намагався перенести на папір все побачене і пережите. У прозі та поетичній формі описував бої, товаришів по зброї, повстанські будні. Ці записи, серед них і опис Панасівського бою, збереглися до наших днів. А до багатьох поезій свого командира повстанці підібрали мелодії і вони стали піснями.
Останній свій бій Микола Кутрань прийняв 1 грудня 1948 року на хуторі Червона біля села Великий Кунинець, де він з двома повстанцями заквартирував у хаті Маланії Базан. Вранці на подвір’я по доносу сексота ввірвалися оперуповноважений районного відділу МДБ Паращук з п’ятьма солдатами. Їх побачила малолітня донька господині Анна. Вона вбігла в хату і встигла попередити повстанців. Коли на порозі з’явився перший більшовик, повстанці відкрили вогонь на випередження. Це дало їм декілька хвилин, щоб вискочити через вікно надвір. Відстрілюючись, почали відступ. Щоб утруднити переслідування, повстанці розділилися і бігли в протилежні сторони.
У кульмінаційний момент бою в «Сокола» заклинило автомат, що дозволило ворогам вести прицільний вогонь. Отримавши важкі поранення ніг і розуміючи, що шансів на порятунок немає та не бажаючи живим потрапити до рук ворога, славний повстанський командир заподіяв собі смерть з власного пістоля.
На місці загибелі «Сокола» у наші дні височить хрест, розвіваються під подувами вітру Державний Прапор України та Прапор Української Повстанської Армії.
Його яскравий життєвий шлях і подвиги надихнули відомого художника Юрія Клапоуха на створення портрета Героя. Ця картина експонувалася на виставці «Мистецтво під час війни» художників, постраждалих від російської агресії. Виставка відбулася у Збаразькому Національному заповіднику «Замки Тернопілля» і була приурочена до Дня Незалежності України.
Згодом картина стала основою для іменного конверта та марки, урочисте погашення яких було приурочене 80-річчю створення УПА та 100-річчю від дня народження легендарного сотника «Сокола» і відбулося у Музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини. Про ці події багато писали електронні ресурси та преса, в тому числі й офіційне видання Кабінету Міністрів України газета «Урядовий кур’єр».
Легендарному “Соколу” ентузіасти виготовили меморіальну дошку, яку мають намір встановити на фасаді школи, де він працював. Наразі чекають погодження депутатів і голови Борсуківської територіальної громади.
Підготувала Любов ЦАЛИК
На фото: запис про народження і хрещення Миколи Макаровича Кутраня в церковній метричній книзі; меморіальна дошка; іменний конверт
