Володимир Денисюк — скромний, простий хлопець з невеличкого села Чайчинці, що на Лановеччині. З багатодітної родини добрих сільських трудівників.
У подружжя Лідії Кирилівни та Петра Дмитровича Денисюків старша дочка Оля і троє синів: Володя, Петро і Василь. Діти роботящі, розумні, добре виховані — так про них говорять односельці.
«Володя був старшим серед братів, — пригадує його однокласник і друг Ігор Биць. — Інтелектуал серед свого оточення, з ним завжди було про що поговорити. Де б не працював — у школі, чи будучи на заробітках, чи на службі в армії — його всі поважали за доброту, світлий розум, щирість, веселу вдачу і надзвичайну самовіддачу. Володя служив у президентському полку, брав участь у марші на Майдані Незалежності у День Незалежності. Це багато про що свідчить. Ми ж розуміємо, кого туди відбирали — тільки найкращих із кращих!»
Ігор розповідає, що з Володимиром у них багато спільних інтересів. Володю призвали 26 січня цього року. Він був оператором безпілотного літального апарату, добре розумівся на дронах, знав усе про нюанси налаштування та роботу безпілотників. Коли 13 травня Ігор вітав друга з днем народження, Володя казав, що задоволений службою, у них хороші командири. Згадували ще й про те тоді, що брат Петро у 2014-2015 роках служив у Києві в ППО.
«Він не повинен був загинути! Таких хлопців дуже потребує Україна!», — з розпачем каже Ігор Биць. До речі, теж зараз військовий.
Словами не передати горе родини Денисюків. У скорботі також рідні та знайомі з села Білозірка, звідки родом пані Лідія. Її рідну Білозірку за ці дні не просто грозовою хмарою накрило, а чорним болем подвійної втрати — загинув у бою ще один захисник — Володя Батовський.
А Володя Денисюк — мужній чоловік із ніжною усмішкою, добрий і турботливий син і брат сьогодні повертається з пекельної війни до рідного дому. Везуть хлопця побратими не під весільний вінець, який йому не судилося одягнути, а на щиті. Не під звуки весільного маршу, а з військовим оркестром…
Болюча та гірка зустріч. Нестерпно важке прощання. Іде зі світу, залишаючи Україну і гарну родину, цвіт нації. Не буде прощення москальській нації ніколи, скільки вона б не існувала! Загибель українців у війні, яку розв’язала росія, ляже прокляттям на кожного москаля і його нащадків!
«Володя — прекрасна людина, розумний, добрий, сміливий, співчутливий, роботящий. В нього море друзів, він зразковий брат і син. Щонеділі та щосвята відвідував службу Божу. Він без вагання став на захист України. На жаль, таких забирає війна. Пробач нам, дитино. Вічна пам’ять Герою!» — залишила скорботний коментар у соцмережі Оля Денисюк.
Лідія Баран присвятила вірш Володі зі словами співчуття:
І знову пишу я вірша,
Про смерть важку і неминучу.
В очах стоїть гірка сльоза
І каменем лягає в душу.
Страшна війна знов забирає
Хлопців наших молодих.
А мамі серце розриває,
Лягає в коси білий дим.
Вони ж так мало літ прожили
І мрії в кожного були.
Недосміялись і недолюбили,
А пекло на землі пройшли.
Ти дай їм, Боже, всі свої блаженства,
До Раю душі їх прийми.
Вони достойні Твого Царства,
Бо були кращі між людьми.
А їх батькам пошли терпіння,
Щоб Хрест важкий той донести,
Прийми їх сльози і моління,
Дитині всі гріхи прости.
Низький поклін тобі, Герою.
Ти землю рідну боронив,
Ти нас усіх закрив собою,
Любив життя, а ворог вбив…
Ми молим, Боже, Тебе щиро,
Ти змилосердься над людьми,
Пробач гріхи і дай нам Миру,
Спаси нас, Боже, й сохрани…
Марія Войтовик: для Мами треба Сина, а не Героя України у землі. Вона його родила і ростила, щоб серце своє тішити на цій землі. І що тепер, як дальше жити Мамі, в якої серце розірвалось на шматки? Як її рани ці зашити, люди? Ці рани кровоточать із слізьми… Як ще слова для цього підібрати, щоб знали всі, що означає Мати, в якої Син став Янголом літати?Царство небесне і вічна пам’ять добрій і світлій душі Володі.
Найщиріші співчуття батькам, сестрі та братам і всій родині. Хай Бог кріпить у важку годину. У скорботі схиляє голову уся Лановеччина. Володі назавжди 31.
Оператор відділення безпілотних авіаційних комплексів розвідувального взводу 2 механізованого батальйону загинув 16 червня під час мінометного обстрілу в районі населеного пункту Мала Токмачка запорізької області внаслідок прямого попадання міни у військовий автомобіль.
Проведуть Героя в останню дорогу з рідної оселі завтра. Вічна тобі пам’ять, Сину України!
Наталя ГАМЕРА
