Наш волонтерський обоз благословив у небезпечну подорож благочинний ПЦУ о.Ігор Шаринський і ми година двадцята виїхали з Лановець.
Традиційно зупинилися на декількахвилинну перерву на Хмельниччині, де Саша Бурак запропонував усім підкріпитися. Дістав лоточки з провіантом, який наготувала його дружина, волонтерка у Борсуках Галинка, і ми, хоч не хоч, посеред ночі їли, щоб не заснути. Саша — хлопець життєрадісний, любить жартувати, хоча вдає з себе серйозного. Пригадую, якось їхали з ним до кордону по машинку, зупинилися на заправці. Ігорко Биць протиснувся із заднього ряду сидінь, не відкидаючи спинку в попередньому ряду буса. А Саша каже: «Я доглянутий, так просто не пролізу». З того часу за ним і закріпилося у нашому маленькому товаристві псевдо «Доглянутий».
Зупинялися дорогою, щоб вирівняти центр ваги «газельки» на лаветі, а то її по трасі помітно заносило на чуть більшій швидкості. Ще шукали наші водії естакаду, на якій зазирнули в нутрощі однієї з машинок, бо запідозрили неполадку.
Пили на заправках каву, на ходу наш екіпаж їв смачнющі котлетки, які у всі рейси готує Сашкові Цимерману дружина. Наталі, цього разу і Вітик зацінив твої ситні перекуси.
На Дніпропетровщині задощило: то сильна злива, то приторне моросіння. У визначених місцях нас уже чекали хлопці, проте ми не могли оминути можливості сфоткатись із Вітиком біля стели на в’їзді в Донецьку область. Щось магічне відчувається в цьому місці. Наче ворота в потойбічне життя, бо там смерть, горе, руїни, надприродня ненависть, відколи панує і розкидається смертоносними залізяками армія маскви.
На території, близькій до активних бойових дій, ми традиційно здибаємось із «Лютим» чи з кимось з його побратимів. Максим Морозов на псевдо «Лютий» — командир 4-ї роти «Січ» полку патрульної служби поліції особливого призначення «Київ». Успішний підприємець, менеджер, який після початку російської агресії вирішив стати військовим і захищати Україну.
Лютий разом з побратимами тримають оборону Авдіївки. Росіяни зруйнували місто, вбили або змусили втекти чи не усіх жителів, нещадно знищують позиції українських військових, але захопити територію їм не вдається. Хлопці зазнають втрат і серед особового складу, і технікою. У цьому напрямку на бойових позиціях знаходяться і наші земляки. Не завжди вони мають можливість виїхати, але наша волонтерська команда завжди передає гостинці тим, хто дає про себе знати і чекає. Господині з Борсуків і Нападівки, які об’єднуються навколо сестер-волонтерок Галини Бурак і Олесі Стогній, ще жодного разу не відпустили наші екіпажі в рейс без своїх смаколиків. Дякуємо всім за згуртованість! Усе, що готують ваші невтомні руки, потрапляє за призначенням!
За пару десятків кілометрів до нас на зустріч приїхав Сергій Гончарук. Це також воїн з бойовим досвідом, кіборг. Більше року після повномасштабного вторгнення він на передовій. Зараз основна його функція — вивозити поранених і загиблих. Дуже ризикована робота, я б не писала про таке, але його сини і дружина знають, що Сергій за спинами побратимів відсиджуватись не буде. Коли приїжджає до нас на здибанки, то забирає передачі й іншим ланівчанам, які служать з ним поблизу.
Нарешті зустрів на Донеччині свого племінника незмінний водій у нашій команді Саша Цимерман. Руслан Кулик до 24 лютого 2022 року жив і працював у Волновасі. Але коли окупанти зайшли в його місто, тиждень ховалися у підвалі з дружиною і чотиримісячною донькою. При найменшій можливості молода сім’я залишила Донеччину, приїхали в Ланівці до родичів. А вже в квітні Руслан знову приєднався до лав ЗСУ. Він мав бойовий досвід ще з 18 років, коли у 2013-му пішов до армії і 4 роки брав участь в АТО, був поранений. Його рідні зараз знаходяться в окупації на Херсонщині. Понад усе хлопець прагне відвоювати в загарбників рідну землю. Батальйон, в якому служить, під Вугледаром спалив 150 одиниць ворожої техніки і Руслан каже, що не залишить військо аж до перемоги.
У 110 бригаді служить Михайло Клименко. Зі спекотного напрямку приїхав з побратимом за передачею від свого друга. Ми ще додали їм трохи добра з «общаку». Хлопці передавали вдячність господиням і всім, завдяки кому ця поїздка відбулася. Дякуємо, воїни, і вам за захист!
Поки ми тут ще розбирали посилки та спілкувалися, Саша Бурак і Гріша Кушнірук помчали в Костянтинівку на здибанку з Іваном Дуциком, Володею Стецюком, Василем Ратушком, Віктором Полєхою. Передали хлопцям іменні посилки та всякі добрості від господинь. Такий дощ періщив, що з Василем і Віктором навіть не сфоткались, тільки з Іваном та Володимиром. Хлопці теж добряче нанюхались ворожого пороху, побували і сьогодні знаходяться у пекельних місцях, захищаючи Україну. Дякуємо вам, козаки! Хай Господь береже вас!
У Костянтинівці ми мали ще зустріч із Володею Паламарчуком та Віталієм Кузьмичем.
Віталій приїхав з побратимом машиною. Добряче потріпана на шляхах війни, але на колесах, з двигуном і дахом. А якщо лобове скло на місці — то взагалі ідеальний варіант воякам. Так вони жартують, бо усвідомлюють, що без залізного солдата тут не обійтись.
І це, як ніхто, усвідомлює Володя Паламарчук. Нещодавно волонтери «підігнали» йому машинку, яку подружжя Троянів — Вітик і Тетяна придбали в Польщі й «авансом», суто з дружніх та взаємодовірливих намірів, перегнали нам разом з іншими автівками. Лише згодом, коли сім’я Володі, односельці з Іванковець та небайдужі жертводавці зібрали необхідну суму (14 тисяч злотих), Валерій Собчук віддав Вітику борг. До речі, ці кошти залишилися в машині, яку прикордонники арештували і вона перебувала на стоянці. Коли Вітику дозволили відкрити машину і забрати її, цих грошей там уже не було. Жесть! Як сьогодні можна виграти війну з москаляками, коли свої трутні чиновники — злодії і відверті брехуни? Їх навіть не лякає, що ця справа — то міжнародний скандал, а їхня зухвалість і вседозволеність зайшла надто далеко…
Прибувши з бойової позиції в Костянтинівку, Володя під’їхав до нас на таксі. Подавлений через втрату машини, без настрою. Нічого, друже, головне, що хлопці всі живі. А транспорт буде! Авто є, але потребує суттєвого капіталовкладення, щоб вдихнути в нього життя і сміливо передати на виконання бойових завдань.
Валєра і його майстри-помічники зараз над цим працюють. Трохи замало коштів на такі потреби, просимо у всіх, де тільки це можливо! Ту «кухню» знає небагато людей. А всім і не поясниш, проте, щоб ви розуміли, кожен волонтерський виїзд — це клопітка підготовка. До кого заздалегідь знаємо, що не заїдемо, чи вони не виїдуть у зручний нам час, то висилаємо замовлення поштою. Дякуємо колективу Нової пошти в Ланівцях за допомогу волонтерам! Відчуваємо, що ви з нами!
Загалом дякуємо всім, хто допомагає нашій команді допомагати військовим. Кошти, комунікація, спільне вирішення питань, взаємодовіра — це не порожні слова, це наша буденна справа. Спільна справа дієвих однодумців.
Працюємо далі. Нагадую картку, номер якої у багатьох добрих сердець уже в шаблонах в приваті. Дякую, друзі! Після перемоги всі свої записи і записи Валерія Собчука передам до музею разом із численними чеками, підписаними прапорами, шевронами та подарунками від захисників.
5168 7574 0793 5040
Яку чарівність і силу волі ми зустріли в Слов’янську, хто і де пригостив нас кавою з дощем та як я вкрала ключ — про це в наступному сюжеті.
Наталя ГАМЕРА
