icon clock04.09.2022
icon eye1439
Війна ПОДІЇ

Така живуча легенда про бандерівців

  ЛЕГЕНДА (лат. – те, що має бути прочитане): 1. Народне сказання або оповідання про якісь події чи життя людей, оповите казковістю, фантастикою; міф, фантазія, вигадка, повір’я. 2. Щось вигадане, неправдиве…

  Уже вісім років ми перебуваємо у стані війни з Росією. Хоча ця друга активна фаза московської агресії проголошена як «спецоперація», мета якої провести «денацифікацію» і «демілітаризацію» України. Кремлівський правитель завзявся за всяку ціну знищити нашу державу, що опирається і не дає можливості йому відновити радянську імперію СРСР, сто років від утворення якої має виповнитися у грудні цього року. Потужно працює пропагандистська машина, яка ллє брехливу отруту в очі і вуха московському люду, поширює брехню на весь світ, спотворюючи реальність, перекручуючи істинний стан злочинних дій окупантів на захопленій території. І, на жаль, брехня часто спрацьовує.

Бажання «денацифікувати» нас, очевидно, базується на багатолітніх чи навіть столітніх пропагандистських означеннях українців як націоналістів (нациків) чи бандерівців, наратив про яких народився й ширився по Московії, а надалі й по всьому Совєтському Союзу всі роки після другої світової війни. За той час він поступово оповивався міфами, страхами й активно використовувався для впровадження у свідомість росіян як ознаки страшного українця.

  1969 рік. Вчитель історії запропонував кращому у школі класові зробити екскурсію по ленінських місцях. Їхали поїздом через Київ до Москви. Добралися до Красної площі, однак до мавзолею не потрапили – був зачинений на якийсь ремонт. Знову дорога в поїзді – на Сибір, до Ульяновська. Приїхали в Мордовію, в Саранськ, на залізничний вокзал вночі. Втомлені, сонні, всі хочуть спати. Посідали на лавки і дрімаємо, але підходить міліціонер: «Нельзя спать, нельзя спать». Повставали, походили і знову сонні — на лавки. А міліціонер знову піднімає – нема ради! Що робити, щоб побороти сон? Вирішили співати. Зібралися в гурт і залунали українські народні пісні. До нас збігається весь вокзал, підходять і підходять, аплодують і просять: «Пойте, пойте еще!». Співаємо. Підходить один чоловік і питає: «Откуда ви, девочки?» – «З України». – «А откуда именно?» – «З Тернопільщини». – «А, бандеровки!». Нам ніби мову відняло – як, ми комсомолки, відмінниці, кращі в школі, активні учасниці комсомольської групи, девіз якої: «Життя – боротьба. В боротьбі – щастя!» (а чому не в перемозі – думали згодом). А тут – «бандеровки», про яких ми ніби не вчили, і дорослі, батьки нам про них не розповідали. Це було своєрідне табу на цю тему в історії. Вже згодом ми дізналися, що в Мордовії було чимало українців, засланих за підтримку чи участь у повстанському русі, приналежність чи родинні зв’язки з членами ОУН, зокрема і з Тернопільської області. І з тих часів живе досі легенда про бандерівців, які є загрозою для всього «руського міра». А коли путінська банда вирішила остаточно знищити і підкорити Україну, кращого пропагандистського страху, ніж «бандерівці», їм годі було шукати. Тож розкрутили отой наратив, ту давню страшилку на повну потужність. Що ж, бійтеся бандерівців, а ми, патріоти-націоналісти, міцно стоїмо за свою землю, бо вона в нас одна. А ви, нелюди, за всю свою історію лиш загарбували чужі землі і брешете всьому світові! Але брехнею, за нашою народною мудрістю, весь світ пройдеш, та назад не повернешся!

Марія РОМАНЧУК