Цього відважного хлопця наш волонтерський екіпаж зустрів посеред бойових активностей на Донеччині. Перший раз — випадково, коли ми саме привезли землякам замовлені автомобілі та перевантажували їм посилки. Руслан був, як виявилось, неподалік, але ми про це не знали. Йому побратим повідомив, що приїхали лановецькі волонтери.
Ще в один із волонтерських рейсів уже зустрілися з Русланом, щоб передати маскувальну сітку. Тоді він поцікавився, чи можемо допомогти їм придбати електростанцію. Повернувшись у Ланівці, кошти, що залишилися з поїздки, плюс кошти, що зібрали працівники Лановецької міської ради, ми передали Русланові і він купив електростанцію.
До 24 лютого 2022 року Руслан працював за кордоном, непогано влаштувався там і спокійно жив. Проте 24 лютого зателефонував дружині і запитав, чи приїде вона до нього, чи залишиться в Україні. Іванка не мала наміру виїжджати. «Тоді я їду додому», — твердо заявив рідним.
На кордоні черг у напрямку війни не було — поверталися в Україну хіба такі ж відчайдухи як він, тож наступного дня Руслан був уже в Ланівцях. 26 лютого добровільно пішов у військкомат і попросився на фронт.
«Мене не хотіли брати, бо не служив в армії, — пригадує чоловік. — Я наполягав, бо добре знаюся на техніці і розумів, що водії і на фронті потрібні. Мені влаштували навіть своєрідний іспит — чи зумію вирулити багатотонну машину. Я, звісно ж, справився. Наступного дня військком сказав приходити з рюкзаком. Так я потрапив до війська».
Руслан Козел з 27 лютого 2022-го спочатку потрапив у 44 бригаду, а згодом у 45 артилерійську бригаду. За час служби відзначений високими нагородами від Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного: почесними нагрудними знаками «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня і «Золотий хрест». А «Хрест хоробрих» Руслан і його побратим Михайло Федонюк отримали за виведення з-під артобстрілу військової техніки. Сам хлопець про свої героїчні вчинки скромно замовчує, але на сторінці 45 окремої артилерійської бригади є відповідний запис, де зазначено: «…30 квітня 2022 року потужний артилерійський обстріл окупантів накрив розташування їхньої батареї та польовий парк техніки. Гармаші на передовій дуже добре знають ціну кожної гармати та тягача. Тож ці мужні воїни, ризикуючи власним життям, кинулися рятувати техніку, хоча обстріл тривав більше години. Михайло Федонюк холоднокровно та з професійною витримкою, з-під зливи снарядів, вивів у безпечне місце тягач гармати КАМАЗ 4310 з боєкомплектом, на який перекинувся вогонь, і загасив полум’я. А потім повернувся і вивів ще й спеціальний тягач ХТЗ Т-150. В цей же час Руслан Козел також повернувся в парк. І зміг неушкодженим вивезти з цієї м’ясорубки тягач гармати КАМАЗ 5320. Завдяки героїзму наших безстрашних козаків мобільність та боєздатність батареї було збережено!»
За рік і 4 місяці, які Руслан провів на фронті, чотири рази думав, що живе останні хвилини. Але Господь беріг його для наступних подвигів. Їхні позиції неодноразово потрапляли під ворожі обстріли з усього, що мала ерефівська армія. Горіло все: і техніка, і зброя, й особисті речі.
У Святвечір о 17 годині ще було плюс чотири, дощ і багнюка під ногами та на одязі, а в 23 годині одяг на солдатах замерз. Це просто нереальна реальність…
Якось підвезли БК їм на позицію. Порох — у картонних коробках. А з неба — сльози градом. Так лило, що затопило бліндаж, речі на метр піднялися у воді і плавали. Хлопці рятували порох, бо не мали б чим стріляти в орків. Мокрі, змучені, не спали, та снаряди врятували.
«Що б з нами не трапилось, я жодного разу не пошкодував, що залишив тихе, розмірене і хороше життя за кордоном, щоб бути тут, де потрібен, — зізнається Руслан. — У нас чудовий розрахунок, хороші хлопці. Вони вже далеко не юні, їм важко, та кожен розуміє, що без нас і таких, як ми, Україна не переможе. Ми втратили багатьох побратимів, велику ціну платимо за мир і спокій, за незалежність країни. Такий цвіт гине, такі толкові люди, яким би жити, любити, будувати й розвивати країну. На жаль, знаходяться такі особи, яким байдуже до нас, до того, що війна. Але ж це вже так далеко зайшло, що захист країни — це не справа тільки армії, а всього народу. Це, зрештою, загроза і всьому світові, бо ворог з росії ні перед чим не зупиниться. Якщо ми, українці, його не зупинимо й не виженемо з нашої землі в їхні болота. У нас мало військових ресурсів, не вистачає кваліфікованих офіцерів, мотивованих солдат. Однак ми не маємо права здатися, зупинившись напівдорозі.
Дуже додає сил, коли відчуваємо підтримку. Ми з хлопцями багато власних коштів витрачаємо на забезпечення себе необхідними речами. А з огляду на те, що часто «підгораємо», то потрібно постійно і все. Дуже вдячний моїм закордонним друзям, які усвідомлюють всю складність воєнного побуту і допомагають нам. Дякую волонтерці Тані Демчук з волонтерського центру, яка купила нам зварювальний апарат і бензопилу. Вашій команді та міській раді донині вдячні за електростанцію. Це такі необхідні речі, які я першими рятую від і з-під обстрілів».
Руслан зараз приїхав на декілька днів у Ланівці у військових справах. Привіз для майбутнього музею трохи трофею. В розмові з волонтерами натякнув, що їм вкрай потрібен повнопривідний автомобіль. Але хлопці нещодавно поновили своє спорядження, яке згоріло від ворожого артобстрілу, тож не мають можливості за власні кошти придбати машину для полегшення виконання бойових завдань, забезпечення в побуті, евакуації поранених.
Я пишу ці рядки з надією, що команда благодійників, котрі підтримують усі мої збори для захисників і захисниць, яких я особисто знаю, зможуть знову долучитися фінансово і ми разом купимо авто артилеристу Руслану та його побратимам. Ціна питання — орієнтовно 140 тисяч гривень. Дуже прошу долучитися друзів і знайомих Руслана та його побратимів. Відео в цьому тексті — не монтаж, а реальні події, відзняті безпосереднім учасником, нашим земляком. Тож коли сідатимете в свій автомобіль, лягатимете в чисте ліжко, будете смакувати гарячим обідом, згадайте ці кадри буднів і свят наших незламних…
Картка збору:
5168 7574 0793 5040
Наталя ГАМЕРА
