icon clock04.10.2023
icon eye2814
ПОДІЇ

Відлетів до небесного воїнства «Пчолкін»: Лановеччина гідно зустріла і назавжди попрощалась із 38-річним капітаном

  Коли привозили на площу загиблих воїнів, вона завжди приходила. Стояла мовчки, витираючи раз по раз сльози. Як і кожна мати військового, шкодувала чужу дитину, водночас думаючи про своє…

  Син Світлани Филимонівни Олександр Пчола за професією військовий. У 2007 році закінчив Національну академію прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. П’ять років служив на прикордонних заставах південного напрямку. Потім звільнився, працював у сфері торгівлі.

  У березні минулого року отримав повістку, і, як офіцер, одним із перших пішов захищати Україну.

  Спочатку потрапив на Яворівщину. І тут, у навчальному центрі, дивом залишився живий після ворожого обстрілу частини 13 березня. На очах загинули хлопці, з якими ще навіть не встиг добре познайомитись. Далі за розподіленням потрапив у Чернігів, знамениту «Десну». Служив командиром 5 навчального механізованого взводу 5 навчальної механізованої роти 2 навчального механізованого батальйону.

  Капітан Олександр Пчола навчав новобранців військовій справі за відповідною спеціальністю. Його поважали і любили всі. В Сашкові гармонійно поєдналися суцільний позитив і доброта, життєлюбність і безвідмовність, щирість і товариськість. Його по-доброму називали Пчолкін. Він був з категорії тих людей, які навколо себе помічають квіти і мед.

  Раптова смерть Олександра стала ударом для всіх, хто його знав. Убиті горем батьки — Іван Богданович та Світлана Филимонівна втратили єдиного сина, єдину розраду і підтримку в своєму житті. Овдовіла дружина Руслана, яку Саша кохав і ставився з повагою, був турботливим і люблячим батьком синові Максиму та донечці Каріні. Торік Карінка пішла до першого класу, а Максимко — семикласник.

  У неділю, 1 жовтня, Саша назавжди залишив світ і став небесним янголом. 3 жовтня Лановеччина зустріла воїна на щиті. Сумний кортеж затримувався. Зустрічати його виходили люди з Верещак і Лопушного, а також у Вишгородку, де пам’ятають захисника ще маленьким. В Ланівцях зустріч і прощання відбулося на площі о 20 годині. Незважаючи на пізню і темну пору, людей зібралося не одна сотня.

  Сьогодні був багаточисельний похорон 38-річного військового. Приїхали його друзі, з якими навчався в академії, побратими з військової частини, де зараз проходив службу, рідні та знайомі його батьків, яких поважають на Лановеччині.

  Руслан, який приїхав ще з п’ятьма своїми побратимами, котрі до останнього дня були разом з Сашком, щиро співчуває батькам, дружині, дітям. Сказав, що Саша був виконавчим на службі, відповідально і серйозно ставився до своїх службових обов’язків, був поступливим і безвідмовним. одним словом — був Людиною. Таким і залишиться в пам’яті побратимів.

  Чин похорону звершили десять священнослужителів. Ніхто не стримував сліз, коли біля викопаної могили говорили Сашкові друзі — теж військові, яких розкидала війна у різні напрямки.

  «Це був патріот, надійний друг, веселий наш Пчолкін. Прощавай, брате»…

  «Перемога обов’язково буде. І мир буде. Вірмо і наближаймо її разом. Не забуваймо про тих, хто тримає фронт, і тих, хто пішов до Небесного війська. Герої вмирають, але живуть вічно, якщо про них пам’ятають»…

  «Вчилися разом. Не бачились 10 років, але не втрачали зв’язок. Ну, от і зустрілись, друже. Востаннє. Сашка, прощавай. Нема слів. Шкода».

  «Честь маю!»

  «Коли нещодавно був вдома у відпустці, то не хотів повертатися», — каже батько. Іван Богданович подякував усім присутнім, що приїхали підтримати їхню родину в горі, гідно провели Сашу до місця вічного спочинку. «Не думав, що хоронитиму сина так передчасно».  

   «Дякую богу, що мала такого доброго похресника. Відпускаю його, але частинка його серця залишиться в мені», — слізно промовила хрещена мати.

  Частинка любові до України залишиться в національному прапорі, який урочисто вручили дружині Олександра Пчоли Руслані.

  Дякуємо тобі, Воїне, за те, що був, за те, яким був. Твій голос — м’який і спокійний — запам’ятався з-поміж сотень голосів військових, з якими спілкуюсь телефоном. Спочивай з миром у царстві небесному.

  Мої щирі співчуття батькам — Світлані Филимонівні та Івану Богдановичу, дружині, діточкам. Вічна пам’ять Сашкові!

Наталя ГАМЕРА

Фото: Лановецька міська рада