У короткостроковій відпустці в рідних Ланівцях у матері Марії Мулярчук побував її старший син Юрій.
Хлопець після школи пов’язав свою долю з армією, закінчив Харківський військовий університет по радіотехнічній спеціальності. П’ять років після закінчення вишу очолював радіолокаційну станцію на Закарпатті, в Мукачево. Коли у 2011 році відбулося розформування його батальйону, продовжував службу у Кам’янці-Бузькій, у батальйоні радіотехнічного забезпечення. У цей час проходили різні реорганізації у військовій галузі. Юрій не бачив тут для себе перспективи, тож у 1918-му звільнився з армії. Працював на різних роботах.
А Богдан, його молодший брат, здобувши вищу освіту у Тернопільському політехнічному університеті ім. Пулюя за спеціальністю «інженер-аналітик комп’ютерних систем», не знайшов у той час застосування своїм знанням і поїхав на роботу до Польщі.
24 лютого 2022 року змінило все в долі братів Мулярчуків. 28 лютого Юрій та Богдан прийшли до військкомату з бажанням захищати Батьківщину. Короткий час на збір, і обидвох благословила мама на службу: старший проходив перепідготовку в Яворові, молодший – у Старичах.
Дороги братів розійшлися. Юрій увійшов до складу 63 ОМБр, де спочатку виконував обов’язки старшого оператора станції технічного забезпечення, а згодом призначений начальником відділу і надалі – заступником начальника командного пункту. В цей час бригада захищала позиції на Волині. А в травні-червні, після перебазування, тривали оборонні бої на Миколаївщині, де воїни прикривали від ворожих атак берег Дніпра. В кінці листопада вже стримували шалені атаки рашистів біля Бахмута.
Через півтора місяця бригаду відвели знову на Миколаївщину для відновлення. Було підсилено підрозділи зброєю, технікою. І знову – бої: Краматорськ, Лиман, Кремінна. У цей час до особового складу був зарахований і політик Олег Ляшко.
Українські воїни стали більше використовувати проти ворогів дрони, якими здебільшого забезпечують волонтери, благодійні фонди. Це – і сфера компетентності Юрія, який з початку повномасштабного вторгнення російської армії виріс у званнях від старшого лейтенанта до майора. Оцінкою його заслуг є і відзнаки від командування. Він постійно серед воїнів, знає їхні потреби, розуміє моральний стан.
Добрим словом згадує про земляка, незабутнього педагога-патріота Сергія Дуная, який був у складі його підрозділу. Як досвідчений наставник-психолог, Учитель мотивував військових до занять фізичною підготовкою, щоб підтримувати форму. Обов’язком Сергія Георгійовича була штабна робота, пов’язана з аналізом стану дій, розслідуванням, оформленням документів, що не було до душі такої людини. Тому він пішов в окопи до воїнів, став командиром взводу у бригаді. І тут постійно робив із хлопцями пробіжки зранку, запалював усіх до активного способу життя, оптимізму. Тому загибель Сергія Дуная була великою втратою для всіх захисників підрозділу.
Радість побачити сина Юру, порадіти, поспілкуватися отримала Марія Семенівна Мулярчук більш як через півтора року, відколи він знову поповнив ряди ЗСУ. А скільки за цей час пережило материнське серце! Адже тих страждань було немало й за молодшого сина Богдана, який воював з московськими окупантами на Луганщині і Донеччині у складі 115 ОМБр, захищав Сєвєродонецьк, Лисичанськ. Виконував обов’язки помічника командира зв’язку управління дивізіону. І тут, біля Лисичанська, був вражений осколками артилерійського снаряду в обидві ноги.
Звідти, з 26 червня 2022 р., почалася довга дорога порятунку і лікування Богдана. Госпіталі в Лисичаську, Краматорську, Дніпрі, а надалі в Києві… Скільки операцій і страждань витримав цей молодий воїн! А на операції із застосуванням стовбурових клітин в інституті Шалімова потрібні немалі кошти, які, крім Благодійного Фонду, збирали родина, друзі, волонтери при підтримці земляків-ланівчан…
Тепер Богдан перебуває в лікарні під Києвом, є надія, що він, ще після оперативних втручань, стане на ноги. А поки що не гає часу: удосконалює свої знання і навички в новітніх технологіях, слідкує за всіма подіями, контактує із своїми побратимами. А ще в хлопця пробудився талант до творчості. У подарунок матері на свято народилася чудова квітка-картина.
Навідався до нього в лікарню Юрій, і було про що поговорити рідним душам, які виконують відповідальну місію у своїй державі – очищують її від окупантів з думкою про майбутнє України.
А мати для цих славних хлопців – надійний духовний і моральний оберіг. З такими синами Україна непереможна! Нехай завжди буде материнське благословення й охорона Матері Божої і на цих славних воїнів!
Марія РОМАНЧУК
