Віталію Тулубінському – неповних 26, але на свій вік пройшов випробування і загартування як справжній мужчина. У сім’ї ланівчан Тетяни та Володимира Тулубінських він був середущим (після сестри Вікторії, а молодший брат – Дмитрик). Закінчивши 9 класів Лановецької ЗОШ №1 І-ІІІ ст., навчався у місцевому профтехучилищі, отримав фах будівельника. Призваний у 2019 р. на строкову службу в ЗСУ, відслужив на Хмельниччині. До і після повернення з армії займався будівельними роботами.
Працював на олійні. Звідси у жовтні 2022 р. був введений до складу Лановецької ТРО. З 10 березня 2023-го – у підрозділі 128 ОГШБр, який формувався в Мукачево, на Закарпатті. Тут разом із воїнами пройшов базову підготовку, а потім на Рівненському полігоні Віталій удосконалив обов’язки гранатометника РПГ.
Початок літа воїни бригади вже займали позиції на Запорізькому напрямку. Два дні нове поповнення перебувало на 2-й лінії, а під ранок перемістилися на “нульовку”, в посадку. Віталій в окопі перебував 20 днів. Це бойове хрещення стало для нього стресом, а тепер, як бувалий солдат, звично сприймає і розрізняє постріли 120-180-міліметрових мінометів ворога, який щодня обстрілює наші позиції. А їхній постійний “режим”: 20 днів боїв і 3 – відпочинок.
Взимку було складно, бо майже всі перехворіли – вірус тиждень вимучив і Віталія температурою 40 градусів, лікувався в госпіталі. Деякі воїни перенесли хворобу на “лінії”, бо не було заміни.
Віталій Тулубінський дуже здружився, незважаючи на різницю у віці, із хмельничанином Віктором Кізлюком, який любив готувати. Забезпечують продуктами добре, але є потреба у свіжій їжі. А Віктор зранку вже порядкував на кухні. Та, на жаль, потрапив під мінометний обстріл, міна забрала його життя…
Ситуацій складних немало щодня. Вночі ворог обстрілює 120-м калібром, вдень – 62, 82-м, підпалює рослинність, дерева. У посадці, де росли 5-метрової висоти дерева, залишилися одні пеньки, окремі спалені гіллячки. Було, що впав снаряд неподалік запасу БК, то довелося під вогнем рятувати зброю, снаряди, щоб не вибухнули. Отримав Віталій опіки, але радів, що виніс автомати. Ще епізод: на нього з напарником “Шерифом”, який воював і в Бахмуті, русня випустила 19 снарядів – на щастя, жоден з них не влучив у воїнів. А ще: вийшов Віталій з укриття без броника, і тут же з ворожого АГС прилетіло – і… не розірвалося.
На фронті дуже важливо, щоб було взаєморозуміння між командиром і воїнами, між побратимами. У них так: глянуть один на одного і розуміють, як діяти. Постійно перебувають на зв’язку – для цього придбали власним коштом Старлінк. Використовують і для спілкувань із своїми рідними, бо раніше доводилось бігати до сусідів. Кооперують свої кошти воїни для ремонту автомобіля, придбання дронів. У цьому допомагають і волонтери, які передали антидронову рушницю вартістю 750 тис. грн. Віталій з позивним “Мурчик” також є оператором найменшого дрона (“чорний шершень”), який використовує.
Війна, щоденні обстріли, втрати виснажують сили. Потрібне поповнення, ротація. Однак, на думку воїна з досвідом, це повинні бути мотивовані, добре підготовлені солдати, що мають технічну підготовку. Такі, що бояться, на “першій лінії” не потрібні!
Відпустка закінчилася. Приємно було спілкуватися з молодим, але твердим у своїх переконаннях воїном. “Мушу повертатися. Це мій обов’язок – захищати рідну землю, свою родину”, – вважає Віталій Тулубінський. Він дуже любить своїх рідних, особливо радів спілкуванню з братом Дмитриком та племінником і похресником Сашунькою, які ним гордяться.
А ще хлопець має помститися за свого вірного друга Артура Романюка. Його могилу відвідав у перші хвилини, коли прибув у відпустку до Лановець. І за захисника Віктора з Хмельниччини. Буде разом із своїми побратимами “кошмарити ворога весь час”.
Ми не знаємо, як довго затягнеться війна, але всі маємо переламати підступного і підлого ворога. А за таких захисників, як Віталій Тулубінський, молімося, щоб Господь оберігав їх на кожному кроці. Нехай Ангел-охоронець завжди буде за його спиною і поверне додому з перемогою!
Марія РОМАНЧУК
