Воїни, котрі приходять з фронту на короткий перепочинок, діляться думками про пережите, якою бачать війну, як вона відбивається на поглядах і моральному стані. В зоні активних бойових дій триває постійна боротьба з ворогом, що безжально нищить нашу землю, мирні міста й села, вбиває беззахисних дітей, старших людей… Український захисник теж позбавив багатьох дітей з росії їхніх батьків, знищивши їх у боях. «І було важко, що вбиваєш, хоча розумів: якщо не ти їх, то вони тебе… Але оте якесь моральне почуття вини у їхній смерті зникло після Бучі. Там побачив матір, зв’язану разом із дитиною і між ними граната. Мати була вже мертва, а дитя ще жило… Як можна щадити після цього московських виродків?»…
Воїн Михайло Притула із Шушковець – танкіст. У боях з ворогом його танк підбили, а він був контужений, травмована нога. Проте після пережитого в нього оптимістичний погляд на події – їхні підрозділи пройшли кілометри, витиснули ворога, зайняли висоту, укріпилися. «Якщо так піде й надалі, — вважає захисник, — то ми швидко б звільнили свою землю. Все залежить від вищого керівництва і взаємодії бригад». А вдома його радісно зустріли дружина та син Діма. Вітав земляка удома й староста округу Віктор Яремчук.
Передихнути від важких воєнних буднів та оздоровитися на декілька днів приїжджав у рідне місто Любомир Касянчук.
Для Любомира служба в ЗСУ розпочалася на Спаса 2022 року. Спочатку у складі підрозділу «Карпатська Січ», сформованого ще з активістів Майдану, котрі брали участь в АТО на складних ділянках. У 2016 р. добровольчу чоту розформували, а з початком російського вторгнення заново сформували батальйон «ОДЧ Карпатська СІЧ», які вели бої на Київщині. Надалі підрозділ було переформовано у складі Сухопутних Військ України як 49 стрілецький батальйон Карпатська Січ, і в цьому добробаті Любомир вирушив з автомобілем на бойові позиції. Воїни тримали оборону в районі Тернів Донецької області, що межує з Харківщиною. 22 жовтня у бою Любомир був поранений, отримавши два кульових і три осколкових враження. Тиждень перебував у госпіталі в Дніпрі. Звідти перевезли в Тернопіль, де прооперували, лікувався. Двічі проходив реабілітацію у Більче-Золотому. Повернувся до свого підрозділу 7 квітня 2023-го, де разом із побратимами продовжував стояти в обороні біля Тернів.
За цей час поповнився запас серйозних озброєнь у наших воїнів – БМП, БТРи, танки – навіть москальські танчики, які передають танкістам. Налагоджено добре харчування. Дуже підтримують волонтери – отримали генератор від лановецьких (комунікують з В.Собчуком). Відчувається й увага міжнародних структур – харчі навіть з Австралії надходять. Як вважає Любомир Касянчук, світ поділився на людей, які розуміють загрозу рашистів, і москалів.
Зустріли в Ланівцях і захисника Ігоря Дробоцького – батька Героя-митця Олега Дробоцького, воїна 67 ОМБ ДУК, з часу загибелі якого минуло п’ять місяців. Ігор Євгенович у складі 44-ї ОАБр ім.Данила Апостола у підрозділі артрозвідки протистоїть московським окупантам на Запорізькому напрямку. Там наразі тривають важкі бої. Багато залежить від командирів, злагодженості структур, підтримки союзників у постачанні зброї, інформаційного забезпечення як на рівні держави, так і за кордоном, де досі діють пропагандистські московські канали, які брехнею оповили світ.
А біля Алеї пам’яті батько із молодшим сином Денисом зупинилися і сумно було їм від того, що упродовж 5 місяців не надійшли документи про причини і факт загибелі Олега (наразі документи вже надійшли). Досі не вручили батькам ордена Б.Хмельницького, яким Указом Президента відзначений (посмертно) Олег Дробоцький.
Денис тим часом організовує виставки творів свого брата, які несуть патріотичну ідею, ідею героїзму і незнищенності української нації. Картини Олега Дробоцького будуть представлені в Луцьку, Рівному та інших містах. Таким чином батько і сини захищають Вітчизну, утверджують нашу ідентичність і зміцнюють силу духа.
З «кіборгом», воїном ЗСУ, який зараз на бойових позиціях, Сергієм Гончаруком зустрілися в Ланівцях, коли вій приїжджав ремонтувати свій бойовий автомобіль. Його син Роман – активний волонтер, разом з братом Олександром підтримують не лише підрозділ батька, а й допомагають іншим військовим. Не забувають про Сергія і його друзі.
Не могла натішитися сином Миколою Людмила Рип’юк, який також після тривалого часу військової служби приїхав перепочити і набратися сили від рідного краю. Сьогодні він знову на службі, а пані Людмила продовжує волонтерську справу на підтримку військових у своєму селі Верещаки разом із командою однодумців.
Тягар і жорстокість війни відчув і Терентій Мельничук із Вишгородка, який з 12 січня по 27 червня 2023 р. у складі 55-го стрілецького батальйону брав участь у воєнних діях на території Луганщини і Донеччини. Старший лейтенант Терентій Мельничук, який в перший день разом з бійцями охороняли об’єкти, міг втратити життя: снаряд, випущений з ворожого танка, потрапив у дуб, біля якого він був…
У нашому краї – відносно мирне життя, можемо займатися своїми справами… А в цей час захисники і захисниці стоять на охороні нашого спокою, вони своїм життям, відвагою створюють умови для навчання дітей, діяльності підприємств, збору урожаю, будівництва доріг, будинків, відпочинку, святкувань… Цінуймо це і підтримуймо своїх оборонців хто чим може, щоб подолати жорстокого і підступного московського агресора й утвердити мир на рідній землі!
Марія РОМАНЧУК
