icon clock01.12.2022
icon eye256
Волонтерство

Вік волонтерству не перешкода: 87-річна білозірчанка в’яже шкарпетки воїнам ЗСУ

  На знімку шкарпетки, зроблені руками Ольги Дмитрівни Шептицької з села Білозірка, що на Лановеччині. У свої 87 років вона в’яже теплі обереги захисникам: розпускає на нитки старі светри і дарує їм нове життя. Ще щось потрібно додати про незламний дух нашого народу?

  Про бабусине волонтерство поділилася її онучка Оля Бітківська. Жінка і сама присвячує багато часу безкорисливій праці. Маючи двох маленьких дітей, Оля турбується про інших діток, кому потрібна допомога. Вона організовує благодійні лотереї, збирає кошти і передає рідним хворих малюків. А з початку повномасштабного вторгнення росії фінансову підтримку організовує і ЗСУ. За два роки, відколи почала займатися волонтерством, зібрала близько 465 тисяч гривень.

  «Незважаючи на свій поважний вік, — розповідає Оля, — моя баба відмінно орудує спицями. Зі світлом чи при свічці. Колись мені здавалося, що вона може в’язати навіть із зав’язаними очима, бо не раз бачила, як в’яже і, не опускаючи очі, дивиться телевізор, тоді й задрімає, а руки далі механічно продовжують свою роботу. Чесно кажучи, малими ми й не дуже просилися носити ті шкарпетки — всілякі модні домашні тапочки брали гору. Але жодні з них так не гріли, як бабині в’язані шкарпетки. А ще в колекції її виробів були камізельки та светри, дизайну яких позаздрили би модельєри світу — вони так не вміють. Звичайно, що у нашій сім’ї всі мали речі бабиного виробництва — від малого до старого. А ще в неї обов’язково був запас готової продукції, на всяк випадок. А якщо і він закінчувався, то баба миттєво приступала до роботи, кидаючи всі свої справи. А в неї їх чимало, повірте. Її ніколи нема в хаті. Коли не прийдеш, то бабу Олю ще треба знайти — вона або на городі, або в садку, або біля курей, або ще десь, але точно не без діла.»

  Довгими зимовими вечорами, коли вже й на господарстві нема особливої роботи, бабуся Оля сідає за в’язання. Попри те, що глухо-німа, вона в курсі всіх новин, знає, що відбувається в країні. І, як мільйони небайдужих українців, теж не може залишатися осторонь. А ще вболіває за свого онука Романа, котрий є військовослужбовцем Збройних Сил України. Тому взялася в’язати для тих, хто в окопах, роблячи свій внесок у перемогу.

  Ось така наша нація — незламних, нескорених, небайдужих.

Наталя ГАМЕРА