Будь-який збройний конфлікт несе смерть, руїни, калічить людські долі, роз’єднує рідних…
Проте для ро..ян усі розв’язані ними війни — це спосіб життєствердності нації з самого її зародку… І навіть неважливо, хто править ро..єю: вони не дбають про добробут нації, а лише з року в рік зміцнюють свій оборонпром, готуючись до окупації наступної країни-жертви. Шкода, що досить мало українців розуміє сутність цієї орди і її справжні наміри та методи впливу на людську свідомість. Немало наших співвітчизників мігрували закордон, як тільки путій оголосив повномасштабне вторгнення в Україну.
У Лановецькій громаді живуть сім’ї, котрі втекли від бойових дій з південної та східної частини України. А ще декілька років проживає родина вірмен, котрі залишили свою країну через збройний конфлікт у Нагірному Карабасі, де також не обійшлося без рос. посліду.
Різне довелося пережити цим біженцям… А сьогодні родина Лалазарян, втікаючи від однієї війни, зазнала великої втрати на російсько-українській війні: загинув їхній Гарут-Вадим — син, онук, племінник, захисник — командир 3 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 6 аеромобільної роти 2 аеромобільного батальйону…
20 вересня 1996 року в селі Білозірка народився хлопчик, мама якого українка, батько — вірменин. При хрещенні немовля назвали Гарутом і записали вірменином. На Лановеччину маму Галину з Івано-Франківщини доля привела на заробітки, коли в колгоспі вручну жінки сапали великі плантації цукрових буряків. Батько Арсен, закінчивши 8 класів однієї із шкіл у Вірменії, приїхав до бабусі в село. Тут і залишився. Здобув професію, відслужив армію, одружився. Маленький Гарут з батьками і родиною батька жив до семирічного віку в Білозірці. Потім так складалися сімейні обставини, що в Білозірку хлопець повернувся лише в березні 2022 року з Харківщини, де жив декілька останніх років. В Куп’янську, коли його несамовито обстрілювали російські війська, Вадим (так його називали і записали після 7 років) переховувався у підвалі, але вирішив приїхати на Лановеччину, до батька. У квітні офіційно зареєструвався у Лановецькій громаді як ВПО.
Спочатку разом із батьком чергував на імпровізованому блок пості в Білозірці, потім родичі допомогли влаштуватися на роботу в Тернополі, знайшли житло. У серпні 2022 року Вадим добровільно пішов до військкомату в Тернополі, підписав на три роки контракт у ЗСУ.
За веселу вдачу, відвагу і доброту його поважали побратими. Вадим Лалазарян був командиром аеромобільного відділення. Рідна тітка Ірина з Білозірки передавала посилки племіннику. Одну з них наш волонтерський екіпаж доставив Вадимові у Слов’янськ.
Хлопець із побратимами тримали оборону на різних напрямках фронту. Перше поранення отримав у грудні минулого року під Соледаром. Потім знову поранення, але після нетривалого лікування повернувся до побратимів.
10 серпня 2023 року молодший сержант Вадим Лалазарян отримав дуже важке поранення поблизу населеного пункту Рокитне, що в Таврійській громаді. Евакуйований у госпіталь міста Запоріжжя. На жаль, 12 серпня помер. Сьогодні дев’ятий день, як перестало битися серце молодого вірменина, захисника України. Оскільки мама Галина на час загибелі сина була в москві, батько разом з родиною планував поховати Вадима в Білозірці. Він, до речі, також мобілізований до війська, але прибув додому, як тільки отримав від Вадимового командира страшну звістку. Коли пані Галина повернулася з росії, висловила побажання, щоб сина провели до місця вічного спочинку там, де спочивають її батьки. В неділю, 20 серпня, тіло Героя зустріла Солотвинська громада, що на Івано-Франківщині.
Сьогодні з 26-річним Героєм прощатимуться у селі Кричка. А в Білозірці також смуток. Та й батько Арсен не зміг гідно попрощатися з сином, бо напередодні потрапив до реанімації із загрозою інфаркту. Про це повідомила його сестра Ірина, яка любила племінника і завжди ніжно називала його Гарусіком. Разом з рідними вона привезла племіннику не весільний коровай, а терпку хлібину смутку.
— Війна нам подарувала таку довгоочікувану зустріч, але війна нас і розлучила, — плаче Ірина. — Тепер уже навічно. Наш Гарусік назавжди залишиться 26-річним. Боляче. Він був таким світлим, позитивним, життєрадісним жартівником.
Нестерпний біль розриває душу, бо до небесного легіону проводжають молодого Воїна. У вересні йому могло б виповнитися лише 27. Проводжають скорботний кортеж слізно й на колінах, з короваєм і національним прапором України. Таким хлопцям ще б жити, кохати, країну будувати. Але клятий мос..ль безжально нищить усе на своєму шляху до так званого «руского міра». Проте не мир їхня ціль, а війна…
Вічна пам’ять Вадимові. Щирі співчуття мамі, татові та всій родині.
Наталя ГАМЕРА
