Вони бачили наслідки російських «прильотів»: як адаптовуються маленькі переселенці у Лановецькій громаді

  На вулицях Лановець з лютого 2022-го бачимо чимало «свіжих» облич дорослих і дітей. У теплу пору на дитячих майданчиках було гамірно – приходили молоді батьки, щоб відволікти свої думки й спогади синочків та донечок про те, що довелося пережити у рідних місцях з початком московської агресії. Тут часто гуляли із онучатами й бабусі, бо батьки через різні причини залишалися на територіях, де точилися бої. Під час однієї із зустрічей Єлизавета Григорівна Буялова, яка проживала із внучкою Євою у родини, попросила передати подяку міській владі, а також колективам дошкільних закладів за те, що так щиро й привітно приймають дітей тимчасово переселених українців.

All-focus

  Довелося навідатися до садочків «Берізка» та «Ромашка» й поспілкуватися з діточками, їхніми вихователями. А повторно нещодавно ще раз зустрілися з малюками у «Ромашці», який відвідувала Єва Гонтова, що нещодавно поїхала до батьків в Ірпінь, за якими дуже скучала. А залишила про себе спогад як дуже жвавої, активної, чемної дитини. Те ж саме розповідали й про юного харків’янина Мирончика Левицького, який із батьками переїхав в інше місто.

All-focus
All-focus
All-focus

  Зараз в дитсадку, як розповіла завідувачка закладу Світлана Гнатюк, із сімей ВПО Олексійко Юрковський, Діанка Басараб, Амінка Бриняк, Полінка Карташова — всі з Херсонщини. Вони гарно влилися у дитячий колектив. Можливо, батьки боялися мовного бар’єру, однак у спілкуванні з одногрупниками, вихователями дівчатка й хлопчики швидко «асимілювалися» у мовному питанні. Разом переглядають мультфільми, вчать пісеньки, грають в ігри. А як багато для розвитку дітей, засвоєння української мови й культурних традицій дала участь у святкуванні новорічно-різдвяних свят! Вихователька Ольга Ковальчук, яка водночас і як психолог, активно впроваджує програму «Тихі ігри від ЮНІСЕФ», вчить вихователів та батьків використовувати її для зміцнення психо-емоційного здоров’я. Адже саме від батьків, сімейного середовища залежать спокій дітей та їхні уподобання й усвідомлення приналежності до рідної чи чужої мовної культури.

  Дуже цікавою й емоційною вийшла розмова із дівчатками-херсонками. Діанка, Амінка, Полінка розповідали про своїх батьків, згадували вихователів тих дошкільних установ, які відвідували у рідному Херсоні й Бериславі. Амінка прийшла в «Ромашку» якраз перед Різдвом і радісно говорила про колядки. Були святкові подарунки для дітей і від Миколая, і в Новий рік. У Діанки мама працює в поліції, татусі дівчаток теж мають роботу. Але коли Амінка та Діанка щебетали про своїх друзів, захоплення, то Полінка якось слухала мовчки й довго в неї залишалися сумними оченята. «Яку трагедію, — запитала я тихенько у виховательки, — пережила ця дитина?». Виявляється, що вона бачила, як летіла ракета і знищила будівлю. Очевидно, страх від цієї та інших жахливих картин війни й розповідей старших живе досі у дитячій пам’яті. Адже немає деяких їхніх дитсадків, школи, у якій вчилися братик чи сестра. Поступово у розмові Полінка пожвавішала, і голосочок почав звучати голосніше… Не було того дня Олексійка Юрковського, який на початку, тільки прийшов у дитсадок, почувши звук сирени, що повідомляла про повітряну тривогу, тремтів і боявся. З мамою ховався в укриття і дещо заспокоювався, коли на його питання: «Ето на рускіх лєтіт, нє на нас?», — чув відповідь: «На рускіх, на рускіх!»…

  Скільки болю завдала і продовжує завдавати та страшна, ненаситна московська орда нашому народу! Але найбільше ми маємо оберігати від страждань дітей, очищати в їхній пам’яті ці жахливі картини пережитого – любов’ю, терпінням, допомогою, увагою. Щоб радістю світилися їхні очі, а не сумом і болем!

Марія РОМАНЧУК