Сергія Петровича Лисака добре знають на Лановеччині як ділову, порядну, професійну, мудру людину – держслужбовця, історика-краєзнавця, дослідника періоду національно-визвольних змагань, патріота. Він один з авторів (разом із Ольгою Рудюк) книги “Лановеччина: події і люди у визвольній боротьбі ХХ століття. Книга пам’яті”, активний громадський діяч, очільник ГО “Меморіал” Лановеччини, був організатором і учасником державницьких патріотичних заходів міжрайонного та обласного рівнів.
Сергій Лисак – захисник України. Не маючи військового досвіду, був мобілізований під час 4-ої хвилі мобілізації в період АТО, воював на Донеччині і Луганщині у 2015-2016-их роках у складі 14-ої ОМБр. Пліч-опліч з ним були побратими-земляки Дмитро Шевчук та Михайло Марчук.
Цього разу його зустрічали рідні, друзі, колеги по роботі як старшого навідника гранатометного взводу 42-ої ОМБр ЗСУ. А продовження бойового шляху Сергія відбулося 19 грудня 2022 року з Володимира-Волинського, де після мобілізації проходив навчання у складі ще 14-ї бригади. Базова, фахова підготовка завершилася наприкінці лютого 2023-го, а надалі відбувалося переформатування військового підрозділу у 42-у ОМБр вже у Надвірній, військове злагодження, освоєння нових видів озброєння… 10 червня бригада вирушила на Донеччину і зайняла позиції на Лиманському напрямку, де воїни у складних умовах протистояли ворожим силам.
За цей час – до осені захисники пройшли серйозне бойове загартування у шквалах атак і наступів, виробили стратегію дій у своїй важливій функції – вогневої підтримки піхоти. За розповідями Сергія Лисака, протягом піврічного періоду на фронтах збільшилося використання дронів, як наших так і ворожих, що відслідковують дії бригади. Зросло і використання снарядів, які наші воїни застосовують “точково”, попри те, що рашисти не рахуються з кількістю тих, що випускають на українську армію.
Сергій Петрович, маючи бойовий досвід з часів АТО, став моральним і практичним наставником для молодих солдатів у їхніх діях. Поруч з ним – і наші земляки, серед яких Василь Баран із Загорець, Микола Гуцало з Манево, що також стали професіоналами військової справи: все вміють і розумно діють у складних ситуаціях. Налагоджували стосунки із місцевими жителями в зонах бойових дій. По-різному вони ставляться до наших воїнів, але досить багато допомагають, зокрема жінки давали овочі, продукти, з яких бійці готували страви, випікали пиріжки, якщо їм замовляли (по 15 грн.), дозволяли жити у своїх домівках – також за оплату.
Війна, за словами Сергія Лисака, – це важка і небезпечна робота, в якій тверезо і серйозно треба оцінювати всі речі. Успішні дії бригади – завдяки дружній злагодженій співпраці, коли готують різні операції на лінії підрозділів. У випадках, коли потрібні машини чи різні інші засоби, воїни збираються і купують за свої кошти. Надзвичайно важлива допомога волонтерів, в тому числі і лановецьких, які навідуються до зони бойових дій і доставляють необхідні прилади, засоби захисту, машини. Приємно було зустрічатися під час візитів на схід з Наталею Гамерою, Валерієм Собчуком, хлопцями-водіями з Лановецької та Борсуківської громад.
Під час спілкування з Сергієм, коли був у відпустці, не обійшли ми і трохи “глобальніші” питання. Хотіла почути думку історика з воєнним досвідом, чи можливі якісь демократичні прояви у російському суспільстві, адже є ж там якась твереза, “притомна” кількість грамотних людей? Згадали колишні листи москвича І.Чепуришкіна, учасника другої світової війни, що проходив шляхами Лановеччини, де він писав про демократичні віяння на початку 90-х років серед інтелігенції, пересилав газети з такою інформацією. Сергій Петрович скептично оцінює якісь реальні близькі зміни, судячи з диктаторського терористичного путінського режиму, тотальної роботи їхньої пропагандистської машини, що прагне впливати на весь світ. А в загальному, підсумував нашу розмову Сергій Лисак, усвідомлюймо: є Українська держава, яка має міжнародну підтримку, і всі ми разом зобов’язані її зберегти, захистити й утвердити. Не розчаровуймося у тимчасових невдачах, мудро аналізуймо інформацію, не піддаючись різним проявам ворожої пропаганди, утверджуймо віру і справедливість, караючи зло. Не падати духом – буде перемога! А найчорніша ніч, як відомо, перед світанком…
Такою була настанова воїна під час зустрічі 17 листопада у Лановецькій міській бібліотеці. Родина, друзі, знайомі, проводжаючи знову Сергія на бойові позиції, бажали йому берегтися і щасливого повернення на рідний поріг…
На жаль, в середині грудня рідні отримали сповіщення про те, що старший навідник гранатометного відділення гранатометного взводу механізованого батальйону, солдат Лисак Сергій Петрович під час бойового завдання зник безвісти поблизу Хромового Бахмутського району 4 грудня… Це був страшний удар для родини і для всіх, хто знав цю мужню людину.
Стиснувши серця, залишалася іскра надії, що він живий, можливо, поранений чи потрапив у полон… Та 19 грудня повторний удар – повідомлення про загибель Сергія. Не вистачало сил плакати і кричати від розпачу матері, батькові, сестрі, синові – всій родині. А безліч друзів-однодумців провели безсонні ночі, згадуючи кожне слово при недавній зустрічі. Сергій Петрович передав тимчасово обов’язок голови ГО “Меморіал” Іванові Лобуню. У його архівах – сотні, тисячі матеріалів, спогадів, світлин про минуле, дослідження про події періоду визвольних змагань українців. У його домашній бібліотеці – цінні та важливі книги про історичний процес, про визначних діячів Української держави, світу … Він цим жив, він повинен був написати ще безліч матеріалів, книг про трагічне і героїчне минуле нашого народу… Зробити багато корисного для родини, громади, держави, втішатися сином…
Не віриться, що більше не побачимо Сергія Петровича, його щирої усмішки, цікавої думки. Поділяємо біль і страждання рідних, приєднуємося до материнських і батьківських молитов. Він назавжди залишиться в серцях і пам’яті. Ми будемо чекати Тебе, дорогий Друже, незламний Воїне-патріоте, щоб схилити голови в повазі і бути вірними Твоїм настановам!
Марія РОМАНЧУК
