icon clock10.02.2023
icon eye2473
Війна ПОДІЇ

«Якщо судилося загинути, то нехай це станеться миттєво»: у Ланівцях попрощалися із загиблим Героєм Петром Сагадюком

  Ще декілька днів, і ланівчанин Петро Сагадюк міг би зустріти свій 39-й день народження. Але 7 лютого 2023 року москалі відібрали в українського захисника життя під час масованого артилерійського обстрілу. Хлопець загинув поблизу населеного пункту Ступочки, що на Донеччині.

  Петро Сагадюк у складі 80-ї ОДШБ служив ще з 2014 року. Наш волонтерський екіпаж провідував земляків на бойових позиціях у 2015 році.

  Разом з Петром були ланівчани Дмитро Харчук і Сергій Іванов. Вони з перших днів повномасштабного вторгнення знову пішли захищати Україну. Дмитро і Петро повернулися в свою бригаду, а Сергій потрапив в іншу. Зараз Сергій Іванов продовжує бити ворога в найпекельнішому напрямку воєнних активностей, Дмитро Харчук з важкими пораненням лікується в шпиталі.

  Петро ж 9 лютого назавжди повернувся до рідного дому. Мужнього бійця побратими привезли на щиті. Кортеж із тілом захисника громада зустріла на колінах.

  Петро Сагадюк закінчив школу №1 у Ланівцях. Його пам’ятають добрим, з почуттям справедливості, щирим, працьовитим і надзвичайно позитивним. Подружжя Ігоря та Валентини Сагадюків виростили й виховали двох синів. Гарна родина. І Василь, і Петро обидвоє стали на захист держави, як тільки московські окупанти офіційно оголосили війну та вторглися в Україну.

  Молодший Петро, маючи бойовий досвід з часів АТО, в лютому добровільно прийшов у військкомат з прагненням знову вступити до лав ЗСУ, щоб боронити країну. Йому сказали трохи зачекати. Проте хлопець, не чекаючи повістки, самотужки відправився до Львова у частину, де служив раніше. Через декілька днів був уже на передовій. З березня 2022-го тримав оборону на всіх напрямках активних бойових дій. Його розрахунок був одним із найкращих. Артилеристи нищили ворога прицільно. Петро Сагадюк отримав високі бойові відзнаки від командування.

  — Брат дзвонив мені, ми переписувались, — пригадує Василь. — Завжди був бадьорим, жартував. Радів, коли разом із побратимами збивали ворожу техніку, «мінусували» живу силу. Гордився своєю участю в наближенні перемоги. А ми гордились ним. Петро не створив власної сім’ї. Мама переживала, що не одружується. А він сказав їй, що приведе невістку після перемоги. Висилав батькам гроші, за які зробили ремонт в хаті. Сподівалися на весілля. Брат дуже любив мого сина, свого племінника. І ця любов у них взаємна. Петро з фронту записав для нього навіть відеозвернення.

Звернення до племінника

  — Ми часто спілкувалися з Петром про обстановку на фронті, — розповідає старший брат. — Я говорив, як справи у мене, він — про свої будні. Ніколи ні в кого нічого не просив, намагався всі виклики і труднощі вирішувати самостійно чи командно. Завжди був на позитиві. Для військового ЗСУ, котрий усвідомлює і розуміє значущість своєї місії у війні росії проти України, важливо мати техніку, зброю, достатньо боєприпасів, добротне спорядження. Все інше — другорядне. Тож брат більше радів, коли було чим нищити російських солдат. А коли з боєприпасами стало сутужно, його перевели в штурмовий підрозділ, закинули в такі місця, звідки повертаються хіба на щиті. Його голос помітно змінився. Він щодня бачив втрати своїх побратимів, а це надто важко пережити. Майже рік активної війни російських ракет, артилерії, військ професійної армії разом з їхніми “зомбі” з числа «вагнерівців» проти Збройних Сил України з нашим мінімумом техніки, озброєння, кадрових офіцерів, професійних військових і при цьому незліченних втрат сильно вплинули і на бойовий дух та моральну стійкість українських патріотів. Петро за найменшої можливості виходив на зв’язок. Наче передчуваючи невідворотнє, в одній із розмов сказав: «Якщо вже судилося загинути, то я б хотів миттєво».

На похорон приїхав побратим з розрахунку Петра, розповів деталі останніх хвилин його життя. Каже, що осколками від ворожого артилерійського снаряду тоді були поранені шестеро хлопців. Всі вижили. А в Петра потрапив осколок, пробив бронежилет і влучив у саме серце. Він загинув миттєво…

  Велика втрата для матері Валентини і тата Ігоря. Не стримує сліз і Василь, також погладжуючи руки і цілуючи чоло брата у домовині. Сьогодні вони востаннє бачать свого Петра. А батьки, за таких трагічних обставин ще й побачилися із старшим сином, який після похорону знову повертається у свою військову частину. Невимовне горе в родині Сагадюків. Тужить за своїм земляком Лановеччина. Захисника-патріота втратила Україна.

Державний стяг військові передали батькам загиблого Героя. А залпом із рушниць віддали останню честь відважному побратимові, патріотові своєї нації. Ніхто не стримував сліз. Бо Алея Небесного Воїнства у місці вічного спочинку поповнилася ще одним вартовим, чия земна дорога обірвалася у молодому віці.

  Спочивай з Богом, Петре. Там, де немає війни, немає руїн, сліз і горя. Вічна тобі пам’ять.

  Щирі співчуття батькам, братові та його сім’ї, всій родині. За мир і спокій кожного з нас своє життя поклав Захисник, який любив усіх, але найбільше любив Україну.

Наталя ГАМЕРА

На фото: Петро Сагадюк з побратимами та волонтерами у зоні бойових дій. Фото 2015 року та 2022-2023 років.